XXVI. розділ

Мистецтво не відтворює видиме, воно робить його видимим.

 Пауль Клее

 ───⏳───

За кілька хвилин їхнє авто загальмувало, біля студії Леона. Їхати, на щастя, було недалеко, бо часу вже справді не залишалося. Коли вони зайшли всередину, годинник показував рівно десяту ранку.

Приймальна зала вражала: світла, простора, з вибухово-яскравим інтер’єром. Помаранчеві дивани, сонячно-жовтий килим і безліч ваз із рожевими, жовтими та білими трояндами на столиках і низьких полицях, що були тут повсюди. 

Сеня почала розуміти, що саме мав на увазі Ромка, коли називав Леона "нестандартною особистістю". Тут панував дух творчого безладу, який, проте, виглядав ідеально продуманим.

Дорогою в авто з нею говорив лише Рома. Григорій Іванович насуплено сидів за кермом, міцно стиснувши пальці на кермі, а Стас мовчав поряд із ним, лише час від часу кидаючи  погляди на заднє сидіння в дзеркало заднього виду. 

​Євсенія ледь встигла зняти куртку і поставити свій дорогоцінний футляр на один із диванчиків, як звідкись із глибини студії, швидше, ніж з’явився його власник, почувся вигук англійською з добре відчутним акцентом:

— О, невже мій улюблений крижаний володар рингу нарешті прийшов разом зі своєю свитою?
​
За мить одні з дверей розчинилися, і всередину зайшов чоловік, що нагадував епатажну зірку естради. На ньому був піджак кольору стиглої сливи, одягнений на сліпучо-білу сорочку, що вигідно контрастувала з його темним волоссям. Стильна коротка зачіска з виголеними скронями та вкладеними назад пасмами на маківці додавала йому вигляду людини, яка знає ціну кожному жесту. 

Образ доповнювали вузькі чорні штани з полиском, та круглі окуляри з напівчервоним склом, а на шиї іскрилося стільки ланцюжків, що вони дзвеніли при кожному кроці. Здавалось, що він не йшов — він розсікав повітря. 

Слідом за ним поспішало кілька дівчат, і одна з них — особливо впевнена — очевидно, і була Аніта, головна помічниця Леона. Її вогняно-руде, майже червоне волосся було закручене в продуманий вузол, а густа гривка підкреслювала карі очі з виразними чорними стрілками та губи з яскравою помадою. На дівчині були масивні чорні черевики, широчезні джинси та короткий стильний рожевий светр оверсайз, що наче випадково оголював одне плече. 

Сеня з цікавістю розглядала всю цю яскраву зграю. Леон тим часом швидко підлетів до них. 

​— Ну, тут усе зрозуміло. Як завжди похмурі темні тони, навіть сперечатися не буду, бо ти викликаєш у мене мігрень, — промовив Леон, безцеремонно тицьнувши пальцем Стасові в груди. 

Той лише подивився на нього з неприхованою іронією. 

— З вами також усе нудно, — продовжив він, кинувши погляд на Григорія Івановича та Рому. — А це та дівчина, про яку ти казав Ромео? — Леон зазирнув за спини чоловіків.
​
Сеня й сама не помітила, як мимоволі відступила на крок після цієї феєричної появи.

— Так, це Євсенія, — відповів Рома з легкою усмішкою.

— Ану, розступіться, — діловим тоном кинув Леон, нетерпляче махнувши рукою. — Дайте маестро стилю оцінити, з чим доведеться працювати.
І, не чекаючи реакції, він безцеремонно відтіснив хлопців убік.
​
Сеня мало не вдавилася повітрям. Вона відчула себе не людиною, а шматком глини, з якого зараз почнуть щось ліпити. Леон підійшов майже впритул, ігноруючи невдоволений погляд Стаса. Його очі за червонуватим склом окулярів розширилися.
​
— *Ma chère! — Вигукнув він, неочікувано вхопивши Сеню за плечі й щось швидко забурмотівши французькою, крутячи її то вліво, то вправо. Сеня розгублено мовчала, не очікуючи, що її будуть обертати, наче манекен.
​
— Добре, добре, — знову англійською залопотів Леон. — Шкіра чиста, рівна... очі! Ти глянь, Аніто, які зелені очиська! Підкреслимо. Губи гарні... не колоті? — діловим тоном запитав він у Сені ламаною українською.
​
— Ні... — відповіла Сеня. — Я говорю англійською... — навіщось додала вона.
​
— О, це добре, добре! Волосся, мон шер... чудове! — Він різко смикнув резинку, і волосся Сені одразу розсипалося по плечах. 

— Фігурка теж, талія тонка... груди гарні, трохи припіднімемо корсетом, о-о-о, а попа — те, що треба! Аніто, готуй обтислі сукні, на примірку! Буде справжня цукерочка...
​
Щоки Сені спалахнули. Вона відчула себе роздягненою цим професійним, холодним поглядом.
​
— Леон! Ти перегинаєш. Менше драми, берись до роботи без зайвих коментарів, — раптом із холодним роздратуванням гримнув Стас.
​Його голос прозвучав настільки різко, що Сеня та інші дівчата мимоволі здригнулись.

Та сам Леон навіть бровою не повів. Навпаки — з лукавою, майже хижою усмішкою він повільно підійшов до Стаса й нахилився до нього ближче, ніж дозволяли рамки звичайної розмови. 

— О-о-о… як цікаво, — протягнув він, уважно вдивляючись йому в обличчя. — То наш крижаний король рингу, виявляється, не такий вже й крижаний? Може бути ревнивим тигром? 

Його усмішка стала ширшою. 

— Люблю таких чоловіків. 

Стас не відступив. Лише стиснув щелепи, і в його погляді на мить спалахнуло щось темне. 

— Не перегравай, Леоне. 

— Я? Переграю? — той театрально приклав руку до грудей. — Та я тільки починаю. 

Він різко розвернувся, наче цей діалог уже втратив для нього інтерес. 

— Усе, досить балачок! Аніто, зі мною. Забираємо цю цукерочку — будемо творити! 

— Уже біжу, — відгукнулася дівчина, швидко підхоплюючи планшет.

Леон безцеремонно взяв Сеню за руку. 

— Ходімо, ma chère. Треба рятувати тебе від цього… — він окинув її поглядом зверху вниз, — …трагічного гольфа. 

— Лізі, займися ними, — кивнув він білявці, що стояла позаду, вказуючи на чоловіків.
​
— Леоне, нагадую: основні кольори — чорний і червоний, — гукнув услід Рома. 

​— *Oui! Пам'ятаю я! Нудьга! — невдоволено відказав Леон, обмінявшись з Анітою таким поглядом, наче їх змушували розвантажувати вагони, а не просто дотримуватися колірної гами.
​
— Леоне, стримай політ своїх шалених ідей. Не перестарайся! — буркнув Стас, проводжаючи їх похмурим поглядом.
​
— Не вчіть мене творити стиль! — роздратовано кинув Леон, кумедно махнувши рукою, наче крилом. — Ходімо швидше від цих зануд, цукерочко.