XXIII. Розділ

Час пролітає над нами, та його тінь залишається.

Натаніель Готорн

───⏳─── 

Сеня глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати емоції, перш ніж відповісти на цей дзвінок.

Стаса не було в місті. Одразу після їхньої з Сенею зустрічі з представниками його команди, які відповідали за піар, маркетинг та організаційні моменти, він поїхав у тренувальний табір — безпосередньо в Будапешт.

Ді казала, що перед тим боєм тренерська команда Стаса перенесла свій тренувальний табір саме туди, і він мусив повернутися, інакше порушив би умови договору.

Ну так… із попереднього життя, якщо це взагалі можна так назвати, Сеня пам’ятала: після Нового року Стас поїхав і повернувся якраз перед її злощасним падінням. Бо воно припало саме на переддень річниці смерті їхнього батька.

Євсенія пам’ятала, що Стас завжди приїжджав — або прилітав — у той день, щоб навідати могилу батька, де б він не був. Діана тоді казала, що перед тим боєм для Стаса це було особливо важливо. Адже тим, ким він став, він передусім завдячував татові. Стас мав повернутися назад за чотири дні до бою… Але через неї тоді він так і не відбувся…

Телефон продовжував наполегливо вібрувати. Євсенія кліпнула, збираючись із думками, і нарешті відповіла:

— Так, Стасе.

— Привіт, відміннице. Як репетиція? — Голос Стаса у слухавці звучав низько, з легкою хрипотою, яка буває після інтенсивного тренування.

Сеня, майже не дивлячись під ноги, поспішала нарешті вийти з консерваторії. Вона мимоволі озирнулася: Артур не переслідував її. Очевидно, Євсенія таки добряче вгатила йому по ребрах… або він просто ще не встиг переварити цей неймовірний факт.

— Привіт. Нормально, як завжди. — Відповіла вона, намагаючись говорити рівно, та вийшло якось трохи знервовано. 

На тому кінці на мить запала тиша. Стас таки вловив тривогу.

— Щось трапилось? Тебе хтось образив? — Його тон миттєво змінився на суворий та сконцентрований.

— Все гаразд, — розмито відповіла вона, штовхаючи важкі двері на вихід. — Я даю собі раду. Краще скажи, звідки ти знаєш мій розклад і коли закінчуються репетиції?

У слухавці почулося тихе хмикання.

— Взагалі-то ти сама дала свій розклад. Щоб моя команда могла підлаштувати під нього графік.

Сеня подумки ляснула себе по лобі. Ну звісно! Вона ж справді передала розклад… але менеджерам, а не йому особисто. Чомусь вона не думала, що сам Стас заглиблюватиметься в ці деталі. Хоча, якщо чесно… останнім часом їхнє спілкування мимоволі змінилося. Вони зідзвонювалися майже щодня. Наче й по справі — через організацію бою, поїздку, різні дрібниці. Але Сеня ловила себе на думці, що Стас узагалі міг би цим не займатися, а передати все організаторам — і край.

— То щось трапилось? — Запитала вона, змінюючи русло розмови й виходячи на вулицю.

— А, так, власне, чого дзвоню, — ніби згадав Стас. — Наступного тижня ти маєш приїхати до мене в Будапешт.

Сеня ошелешено зупинилася, ледь не впустивши телефон.

— Наступного тижня? Але до бою ще трохи більше ніж два тижні! У мене репетиції, Фелікс Аскольдович...

— Це важливо, Сеню, — перебив він, не даючи їй замислитися. — Буде велике промо перед поєдинком, погодження рекламних моментів та шоу з представниками GLORY. Ти маєш бути присутня. Це лише два дні, в які в тебе немає репетицій — Ромка вже перевірив. Все, відбій, мені треба йти. До речі, Діана мала тебе підібрати. вона, мабуть, вже десь поряд. Бувай.

Сеня ще кілька секунд стояла, спантеличено дивлячись на темний екран телефону, намагаючись упіймати думки. Потік її життя, здавалось, перетворився на гірський водоспад, що ніс її в невідомому напрямку з божевільною швидкістю.

Саме в цей момент телефон завібрував знову.

— Привіт! Ти нарешті завершила з репетицією? — Весело прощебетала в трубку Діана. 

— Привіт... Стас казав, ти десь поряд... — Трохи розсіяно відповіла Сеня.

— Я тут! — прозвучало клацання дверцят авто, і голос Діани пролунав позаду.

Сеня, розвернувшись до дороги, завмерла. Біля тротуару була припаркована машина Стаса, а біля водійських дверей, опершись на капот, стояла сяюча Діана й енергійно махала їй рукою. Вкотре ошелешена Сеня повільно підійшла ближче, все ще не до кінця вірячи власним очам.

— Світ перевернувся? Небо впало на землю? Що я пропустила? — Сеня підозріло оглянула машину. — Яким дивом Стас довірив тобі своє авто?

Діана мала права, але Стас завжди казав, що його сестра надто імпульсивна для водіння, і за кермом вона поводиться, так само як у житті — непередбачувано.

— Ой, не починай! — Діана розсміялася, відчиняючи дверцята. — Ну, мій, на перший погляд “крижаний” братик останнім часом став якимось надто тривожним. Мабуть, через напругу перед боєм, тож йому в голові трохи “просвітліло”, і він нарешті погодився дати поюзати своє авто. А що, його й так здебільшого немає в місті. Та й цей місяць такий — хоооолодний! 

— Та й Стас казав тебе забрати по дорозі й захистити, якщо твої пришелепкуваті “друзі” знову спробують на тебе наїхати. Ти ж знаєш, ми з Мар’янкою ніколи не відчували симпатії одна до одної, тому я їй із задоволенням зачіску підправлю, якщо треба, — тараторила Ді.

Євсенія уважно глянула на Діану, вмощуючись поруч на переднє сидіння.

— Знову? Ти що, розповіла Стасу про ту сутичку з Артуром і Мар’янкою перед Новим роком? Нащо, Ді? — Дівчина з нерозумінням втупилася в подругу.

— Нічого я йому не розповідала, сам вивідав, — відбуркнула Діана, заводячи двигун і впевнено вивертаючи кермо.

Тендітна Ді виглядала досить незвично за кермом такої масивної автівки.

— Мій брат вміє скласти два плюс два, Сеню. Він бачив, як ти неслася тоді тротуаром, коли ми тебе забирали. Бачив Артура, якому, на його щастя, вистачило мізків не пхатися за тобою — бо я знаю цей вираз обличчя брата... А потім він ще й почув уривок твоєї розмови з бабусею, — підсумувала Ді.