XXII. Розділ

"Я воліла б бути щасливою у свій спосіб, ніж у чужий".

Джейн Остін, "Чуття і чутливість".

───⏳─── 

— Євсеніє, втечею помилок не виправиш. Я ще тебе не пробачив, — змірявши Сеню зневажливим поглядом, видав Артур. 

Всі довкола нашорошили вуха, тепер тим паче не поспішаючи розходитися. Артур, завдяки впливовому батькові та власним амбіціям, був відомою персоною в консерваторії, і подібна сцена за його участю ставала справжньою виставою для публіки. 

Євсенія мало не поперхнулась повітрям, почувши маячню, яку видав її колишній. Невже коли тебе блокують у телефоні, людина вважає, що це від сорому? 

Все-таки в Артура просто захмарне самолюбство, через яке реальність у його очах явно спотворювалася. 

Сеня спокійно повісила футляр зі скрипкою на плече і, намагаючись не зважати на Мар’яну й Емму, які стали по боках біля Артура, максимально зосередила погляд на хлопцеві. Піднявши підборіддя, вона рівно відповіла: 

— Небажання вести безглузді дискусії, Артуре, не рівноцінне втечі. Та й до того ж жодних помилок я не робила. 

Усі довкола притихли й зашушукались. Такої відповіді від Сені явно ніхто не очікував. Тим більше сам Артур, який, очевидно, свято вірив, що минулого разу на неї просто вплинули емоції і надовго цього запалу їй не вистачить. І що вона, як завжди, покірно погодиться з ним.

Артур вп’явся в неї поглядом, повним обурення та роздратування.

— Ну Сенюю... — з властивими їй капризними нотами почала Мар’яна.

Вона з малечку вміла надавати своєму голосу цих, як Сеня тепер переконалася, фальшивих жалісливо-капризних інтонацій.

— Ти зірвалася незрозуміло куди, граєш у мовчанку... Всі ж знають, що майже ніколи нічого не постиш в інстаграм, — продовжила Мар’яна, підійшовши ближче. 

— Ти навмисно запостила те дивне фото з гір з Діаною? Щоб комусь щось довести? Ми хвилюємось. Ти не схожа сама на себе. Не хочеться, щоб ти через дрібне непорозуміння наробила дурниць, — додала Мар’яна, награно усміхаючись і кладучи руку на плече Артура. 

Після цих слів Сені вперше в житті захотілося жбурнути в людину щось важке. 

Господи, як вона раніше не бачила всієї цієї фальші своєї нібито подруги? Та Мар’яна ж завжди  виїжджала на працелюбстві й таланті Сені, а вона вперто не хотіла цього помічати.
Євсенія тихо хмикнула. 

Те фото... вона й забула про нього. Дівчина і справді не була любителькою виставляти своє життя на показ. Те їхнє фото в горах — у спортивному спорядженні, з усмішками на всі тридцять два — з її телефону виставила Діана. 

Ді зауважила, що якщо Сеня таки вибралася зі своєї мушлі й вони зробили стільки вдалих кадрів, то це просто дурість — не виставити хоча б один на зло її придуркуватому хлопцю і подружці-змії. Сеня тоді не думала, що Мар’яну це справді зачепить. Але Діана, як завжди, виявилася правою.

Євсенія видихнула і повернулася до Мар’яни. Фальшива турбота, яка прикриває спробу повернути контроль, публічне присоромлення — все це скидалося на якусь шаблонну сцену з дешевого серіалу. 

— Хвилюєтесь? — Якось на диво байдуже перепитала Сеня, дивлячись Мар’яні прямо в очі.

— Знаєш, Мар’янко, можливо, я й не "суперюзер" соцмереж, та все ж не пам’ятаю, щоб мала брати дозвіл на публікацію будь-чого на своїх сторінках у тебе. І, до речі, судячи з ваших щасливих облич у твоїх сторіз, я щось не зауважила там особливого занепокоєння. 

Сеня зробила паузу й раптом награно сплеснула в долоні. 

— А, здається, я зрозуміла! То це ти, переповнена хвилюванням, наговорила моїй бабусі казна-що? Що ж ти, подруго, особисто не зателефонувала одразу мені, щоб поділитися своїми шаленими переживаннями? — З сарказмом додала вона. 

Сеня з подивом зауважила, що ошелешені вирази облич оточуючих, і зокрема самої Мар’яни, принесли їй якесь дивне, майже солодке задоволення.

— Знаєте, я поспішаю, та й говорити нам немає про що, — додала Сеня, зробивши крок убік, щоб обійти Артура.

Та той зробив різкий випад уперед, знову перегородив їй шлях і перехопив її лікоть.

— Євсеніє, зупинися! Бо інакше наші стосунки тобі вже не повернути, — процідив Артур крізь зуби, ледь стримуючи лють. — Годі ображати Мар’яну. Нам ще й як є про що поговорити. І для початку я хотів би знати: про яку поїздку говорив Фелікс Аскольдович? Ти нікуди не підеш, поки не відповіси! Зрозуміла?!

Сеня зупинилася і повільно перевела погляд з його напруженого обличчя на руку, якою він намагався її затримати. Очевидно, поведінка Євсенії справді розлютила Артура: він облишив звичну тактику вивчення та спостереження і діяв напролом, підштовхуваний її непокорою.

Євсенія трохи розгублено озирнулася, намагаючись вивільнити руку, та всі навколо лише спостерігали, вдаючи, що зайняті своїми справами. Раптом Ростик — третьокурсник і флейтист з їхнього оркестру — підійшов трохи ближче. Нахмурившись і кахикнувши, він промовив:

— Артуре, мені здається, ти перегинаєш палку. Це ненормально — так поводитися. Євсенія ж сказала, що поспішає.

Артур повернув до нього голову і зиркнув із подивом, який миттєво поступився місцем роздратуванню.

— Ростику, це не твоя справа. Я зі своєю дівчиною сам розберуся. Чи ти забув, з ким говориш? Проблем захотів? То я влаштую, — зневажливо кинув Артур, тонко натякаючи на вплив свого батька.

Невисокий і худорлявий Ростик лише знизав плечима і, з жалем глянувши на Сеню, похитав головою та продовжив упаковувати флейту. Більше ніхто не втручався. Ну й не треба. Сама дасть раду! 

Сеня різко розвернулася до Артура. 

— Слухай, про яку поїздку йшлося — не твоя справа! У тебе проблеми зі слухом чи з пам’яттю? Я сказала ще минулого разу: стосунків між нами більше немає. А якщо ти так переживаєш за Мар’яну — то з нею і зустрічайся. Чи, може, ви й так не просто друзі? — Випалила Сеня, привертаючи цими словами ще більше зацікавлених поглядів.