XXI. Розділ

Я не боюся штормів, бо я вчуся, як керувати своїм кораблем.

Луїза Мей Олкотт, "Маленькі жінки".

───⏳───

Стоячи перед дзеркалом, Сеня вже звично закріпила передні пасма волосся. З того моменту, як вона повернулася в часі, ця зачіска стала її постійною — як візуальне підтвердження того, що “як раніше” вже не буде.

З їхнього словесного двобою на кухні минуло чотири дні. Стефанія Василівна була вражена змінами в онуці набагато глибше, ніж показувала. Та й те, що колишній зять не підтримав її, остаточно зруйнувало звичну стратегію бабусі. У відповідь вона влаштувала Євсенії своєрідний неоголошений бойкот: не розмовляла, практично ігнорувала її і трималася з підкресленою холодністю. Очевидно, вона була впевнена, що онука рано чи пізно сама прийде з повинною.

Та Сеня не відчувала провини. Перепрошувати вона не збиралася — навпаки, їй навіть імпонувала ця тиша. Без постійних повчань, зауважень та розпоряджень квартира нарешті почала здаватися домом, а не залом суду. Мама казала, що бабуся, мабуть, і сама розуміє, що була не зовсім права. Але, скоріше, небо впаде, ніж Стефанія Василівна визнає це вголос. Тому їй просто потрібно трохи часу, щоб зробити власні висновки.

Сеня погоджувалася. Вона знала, що бабуся — складна людина, але все одно любила її. Й зараз Сеня як ніхто інший розуміла: час — річ надто цінна, щоб витрачати його на догоджання чужим капризам. Насправді час не любить поспіху, але він поважає рішучість.

Та все ж варто було визнати: події на кухні таки якось вплинули на бабусині думки. На подив Сені, того вечора, коли прийшов Іван Макарович, бабуся не відчитала його, як це було в минулому. Вона прийняла мед, чого, схоже, не очікував навіть сам сусід.

Сеня насторожено стояла біля дверей своєї кімнати, спостерігаючи крізь шпарину, і чула, як Стефанія Василівна сухо подякувала чоловікові та сказала, що на чай не запросить через погане самопочуття.

Після цього вона просто зачинила двері перед Іваном Макаровичем. Втім, той виглядав доволі задоволеним навіть таким результатом. Ну, це вже щось.

Та все ж рішення Сені пристати на пропозицію Стаса бабуся ще не прийняла. Що ж до самого хлопця, то після прочитання її повідомлення він нічого не відповів у месенджері. Натомість передзвонив хвилин за десять і коротко сказав, що завтра зайде за нею — менеджери вже чекають на них для обговорення деталей.

На велике щастя Сені, на ту зустріч вони їхали не наодинці, а з Ромою. Це неабияк тішило дівчину, бо після тієї їхньої сварки з майбутнього щоразу в присутності Стаса її серце билося, наче птах у клітці.

Усі деталі були узгоджені. Члени команди Стаса, які займалися організаційними питаннями, залишилися задоволені, а Сені імпонував концепт, який вони запропонували. При цьому Стас чітко наголосив: усі побажання дівчини щодо образу та інших дрібниць мають бути враховані. 

Рома спостерігав за цією сценою з лукавою усмішкою, а Євсенія подумки зауважила, що вони з Діаною таки ідеально пасують один одному. А що до самого Стаса... Сеню хвилювала і чомусь тішила така його рішучість. Чи був він таким завжди? Чи це просто з її боку щось змінилося, дозволивши розгледіти в ньому це?

Дівчина зітхнула і, виринаючи з роздумів, глянула на годинник. Попри весь цей вир змін, репетиції студентського оркестру ніхто не скасовував, як і планові концерти. Проте проблем з успішністю в Сені ніколи не було, і вона не сумнівалася, що зможе поєднати звичне життя з цією авантюрою в Будапешті, на яку вона сама ж і погодилась.

Євсенія усміхнулась і, підхопивши скрипку, сумку та телефон, вийшла з кімнати. Коридор зустрів її тишею. Котофій солодко спав, скрутившись калачиком на стільці в кухні. Бабуся, попри канікули у своєму університеті, мала якісь справи на кафедрі і вже пішла. А Сеніна мама мала приватні заняття, які давала поза музичною школою.

Тож, насолоджуючись можливістю зібратися без напруги в повітрі та ображених поглядів Стефанії Василівни, Сеня спокійно одягнула пуховик і вийшла з дому.

Повітря пахло морозною свіжістю. Дівчина неспішно попрямувала в бік трамвайної зупинки. Зазвичай вона їздила на репетиції з Артуром, який забирав її по дорозі. "Цікаво, а якби йому було не по дорозі, чи заїжджав би він за мною спеціально?" — Євсенія нахмурилась від цих думок. Та яка, власне, різниця? Між ними все скінчено, і повертати вона точно нічого не мала наміру.

Від того дня перед Новим роком вони так і не бачилися. Артур мовчав і не виходив на зв'язок, та й Сеня ж сама заблокувала його дзвінки... І Мар'яна теж мовчала. На душі в дівчини шкрябли кішки: вона відчувала, що це затишшя перед новою бурею. Що ж, якщо вона дала раду бабусі, то і тут впорається. Сама ж пообіцяла собі не відступати! З цими думками Євсенія ледь усміхнулась і вийшла на потрібній зупинці. 

Євсенія ще раз глянула на годинник, заходячи до консерваторії. Вона прийшла за п'ять хвилин до початку — навмисно якомога пізніше. Ні, вона не боялася нападок Артура чи завуальованих підступів Мар’яни. Вона розуміла, що уникати їх вічно не зможе, але просто не мала на це жодного бажання. Інтуїція шепотіла, що конфлікту не оминути, та Сеня сподівалася хоча б мінімізувати його тривалість.

Глибоко вдихнувши, дівчина відчинила двері зали. Майже всі були на місці, і Фелікс Аскольдович, на щастя, теж.