XIX. Розділ

Це небезпечна справа — виходити за поріг свого дому.

Джон Рональд Руел Толкін, "Братство Персня".

───⏳───

Євсенія вже приготувалася відбиватися від самовпевненої білявки. Колись це б її нажахало. Бійки — це було точно не про неї. 

Хоча, коли вони з Ді ще були малими, її зі Стасом батько показував їм кілька прийомів самозахисту, кажучи, що вміння захистити себе завжди може знадобитися. Але Сеня навіть у дитинстві не вміла давати здачі, сміливості не вистачало...

Та зараз, якщо Кріс раптом вчепиться в її волосся, Сеня була готова зробити те саме у відповідь.

— Ну ще п’ять хвилиночок — і встаю… — пробурмотіла крізь сон Ді, потягнувшись.

Очевидно, її, на відміну від Ангеліни, яка навіть рот уві сні привідкрила, підвищений тон Кріс таки трохи розтривожив.

Кріс зупинилася. Очевидно, білявка добре знала норов Стасової сестри. Недарма ж в неї брат і батько — боксери. Діана, на відміну від Сені, батькову науку засвоїла добре. Хто-хто, а вона ще з дитинства могла дати здачі й без допомоги брата вміла постояти і за себе, і за подругу.

Євсенія кинула швидкий погляд на Діану, але та не прокинулася — лише зручніше вмостилася на сидінні. Це трохи пригасило гнів Кріс. 

— Вважай, що тобі пощастило, скрипалько! — Прошипіла білявка .Вона ледь помітно сіпнулася, відсторонюючись, і кинула погляд у вікно.

Сеня теж помітила, що Стас уже повертається до авто. Кріс різко відкинулася назад якраз у ту мить, коли двері відчинилися. Стас сів за кермо, принісши з собою запах морозного повітря, кави та бензину. Він не поспішав заводити двигун, натомість кинув уважний, вивчаючий погляд на обох дівчат. Його очі на мить затрималися на Сені.

— Усе гаразд? — Запитав він, і в його голосі прозвучали насторожені нотки.

Сеня вже відкрила рот, щоб відповісти, але Кріс випередила її. Вона солодко всміхнулася, поправляючи волосся, ніби нічого не сталося: 

— Ой, Стасику, Євсенію просто трохи закачало. Я от якраз нахилилася дати їй цукерку, щоб стало легше. Правда ж?

Сеня зціпила зуби, відчуваючи, як Кріс буквально випалює в ній дірку поглядом. Відкритий конфлікт прямо зараз, у тісному салоні авто, коли попереду ще близько години дороги, був їй ні до чого. 

— Так, — тихо підтвердила вона, ледь усміхнувшись. — Просто трохи мутить.

Стас підозріло примружився, переводячи погляд із приторно усміхненої Кріс на напружену Сеню. Він затримав руку на важелі перемикання передач, але так і не рушив. 

— Якщо захитало, тобі треба пересісти вперед, — раптом промовив він. — Спереду захитує менше.

Кріс невдоволено підтисла губи. Її вигадана “допомога” обернулася проти неї самої. 

— Стасе, та все вже минуло, це ні до чого... — почала була Євсенія. — Я не питаю, я кажу, — Стас наполягав, і його тон не терпів заперечень. — Кріс, пересядь назад до дівчат.

Розлючена Христина була змушена підкоритися. Вона вискочила з машини, грюкнувши дверима так сильно, що Діана таки остаточно прокинулася і сонно потерла очі. Ангеліна поруч теж завовтузилась. Поки вони мінялися місцями, Сеня відчувала на собі колючий погляд білявки, але коли вона нарешті опинилася на передньому сидінні поруч зі Стасом, напруга лише змінила форму. Тепер вона відчувала його присутність занадто гостро: здавалось, він миттєво заповнив увесь її простір.

— Чого ви шумите? — позіхаючи, запитала Діана і, зиркнувши на невдоволену Кріс поряд, з іронією додала: 

— О, ти засумувала за подружкою чи за мною?

— Євсенію захитало, — коротко відповів Стас сестрі, знов ковзнувши по Сені поглядом. — Їдьмо уже.

Він завів авто. Решта машин з їхньої компанії вже й справді рушили. 

— Сенько, ти як? Води дати? — Все ще трохи заспаним голосом, у якому іронію замінила тривога, запитала Діана. 

— Не треба, Ді, все добре. Скорше б уже доїхати, — слабо усміхнувшись, відповіла Сеня і знову відвернулася до вікна.

За всю подальшу дорогу Євсенія полегшено зітхнула двічі: перший раз — коли вони нарешті висадили біля домівок Кріс та Ангеліну, і вдруге — коли авто Стаса нарешті в’їхало в їхній рідний двір. 

— Ура, дім, милий дім! Скажу вам, досипати сидячи — точно не для мене, — промовила Ді, потягуючись і першою виходячи з машини.

Євсенія, яка весь цей час старанно намагалася не дивитися на Стаса, поспішила за подругою. Краєм вуха вона почула, як хлопець тихо хмикнув. Він вийшов слідом і попрямував до багажника. Коли Стас дістав футляр з її скрипкою, Сеня миттєво перехопила його й закинула ремінь на плече — всю цю спонтанну подорож вона понад усе хвилювалася за благополуччя свого інструменту.

Стас ледь помітно усміхнувся. Швидко закинувши на плече наплічник сестри, він підхопив в одну руку речі Сені, а в іншу — свою сумку.

— Я і сама можу свої речі понести... — зморщилася дівчина, окинувши поглядом навантаженого хлопця.

— Не можеш. Тому що є я, — відрізав він, обпаливши її гострим поглядом арктичних очей, і натиснув на брелок, замикаючи авто.

— Ой, Сенько, перестань! Стас і не з такою вагою тренується. Не зачіпай чоловіче самолюбство мого братика, — захихотіла Ді, прямуючи до під’їзду.

— Я й не збиралася... — ніяково буркнула Сеня, відчуваючи, як щоки заливає жаром.

Вони вже підійшли до дверей, коли Діана радісно додала:

— То що, Сеню, коли потішимо маму й бабусю новиною про Будапешт?

Євсенія помітила, як Стас миттєво повернув голову в її бік, очікуючи на відповідь. Дівчина подумки роздратовано застогнала: ну хто тягнув Ді за язик? Вона ж так намагалася уникати цієї теми, сподіваючись спочатку опинитися у власній кімнаті, у своєму безпечному просторі, щоб усе обдумати.

— Діано, я ж сказала, що подумаю... І взагалі, я вже казала Стасу, що не впевнена, чи це вдала ідея, — нервово відповіла вона.

— Так думаєш тільки ти, відміннице, — різко втрутився Стас. — Просто зізнайся: ти боїшся спробувати щось нове. Боїшся власних бажань.