XVIII. Розділ

Іноді слова ранять сильніше за ніж.

Стівен Кінг.

───⏳───

Залишок відпочинку пройшов весело — всі задоволені та втомлені повернулися у садибу. Та не звикла до таких розваг Сеня почувалася так, ніби добу розвантажувала вагони, а не всього лиш покаталась на лижах і борді. Якщо про її незграбні спроби — звісно, можна було сказати "покаталась". 

Залишок дня вона пролежала горілиць на ліжку, балакаючи з дівчатами і Ді та списуючи все на крепатуру. Усі розуміюче усміхалися, адже з усієї компанії Євсенія єдина так розважалася вперше. 

Та попри цей "побічний ефект", гори справді допомогли їй очистити думки. І хоч м’язи нили, всередині Сеня відчувала, ніби енергія почала текти інакше. Насправді фізична втома стала ще й зручною відмовкою, щоб уникати зустрічей зі Стасом, поки вони залишалися в садибі. Розмова на схилі водночас тривожила і не відпускала її.

Їй справді потрібно було обдумати пропозицію. Стас мав рацію: це цікавий досвід, щось абсолютно нове для неї як для молодої музикантки, але… Залишалося оте настирливе "але". Що, як вона не зможе уникнути того клятого падіння? Що, як тепер вона підведе Стаса ще сильніше? Знову зруйнує кар’єру… Для всіх навколо це був би перший такий провал, та Євсенії вистачало самого знання про те, що може статися. Вона вже пережила цей біль і не була готова, щоб потік безпорадності захлиснув її знову.

Тому Сеня ховалася. Від рішення… від Стаса… Та вийти таки довелося — наступного ранку вони вирушали додому.

Зараз вона сиділа в авто, чекаючи, поки решта компанії спакує речі. Поряд вмостилася позіхаюча Ді.

— Слухай, Сенько, Ромка вчора розповів мені про їхню зі Стасиком ідею, щоб ти поїхала з ними в Будапешт і зіграла на скрипці. Ти ж погодилася? Я теж поїду підтримати брата. Буде круто-о-о! — Озвалася Ді, раптом пожвавішавши.

Євсенія нахмурилась. Отже, Діана вже в курсі. Хто б міг подумати, що Ромка такий балакучий. "Їхню зі Стасом ідею?" То це Ромка його напоумив?

— Ді… я не знаю… Де я, а де спорт? Це все так несподівано. Я сказала, що подумаю. Попри канікули, у мене репетиції з оркестром консерваторії… Ти ж розумієш, четвертий курс… Та й… — невпевнено почала Сеня.

— Та й Стефанія Василівна не схвалить, на тебе ще чекають її гнівні лекції, так? — Перебила її Ді, уважно зазирнувши в очі подрузі. — Сеню, це твоє рішення, але це твоє життя. Роби так, як вважаєш правильним. Ти сама хочеш поїхати?

Сеня зітхнула. Подруга влучила в саме яблучко. А й справді, бабуся… Вона мовчала з того останнього дзвінка, лише мама писала. Але дівчина знала: Стефанія Василівна спробує повернути контроль. Проте зараз її лякало не це, а майбутнє. Час спливав, і стрілка годинника невблаганно рухалася вперед.

— Я… — почала була Євсенія, та двері авто клацнули.

До салону сів Стас, а за ним Кріс, яка, як і дорогою сюди, вмостилася на переднє сидіння. Слідом за нею біля Ді прилаштувалася заспана Ангеліна. Євсенія лише слабко усміхнулася Діані, мовчки даючи зрозуміти: "поговоримо потім", і втупилася у вікно. Стас увімкнув радіо, і машина рушила, залишаючи гори позаду.

На відміну від їхньої поїздки сюди, зараз вони їхали мовчки. Тишу розбавляли лише неголосні звуки радіо, диктор якого монотонно оголошував прогноз погоди на завтра. Ангеліна та Ді дрімали. Виїхали вони рано, оскільки більшість компанії вже мала повертатися до справ і роботи.

Стас мовчав, зосереджено дивлячись на дорогу, але час від часу Сеня ловила його погляд у дзеркалі заднього виду. Вона намагалася не зважати на це, вперто розглядаючи краєвиди, що миготіли за вікном. Кріс сьогодні теж була вкрай мовчазною і невдоволеною. Очевидно, їй так і не вдалося затягнути Стаса в ліжко, як вона планувала, проте на зворотний шлях вона все одно зайняла місце поруч із ним.

“Мабуть, жага до вигоди не дає її надії згаснути”, — з іронією подумала Євсенія, ковзаючи очима по стіні з високих сосен, що тяглися вздовж гірської траси.

Через дві години такої напруженої поїздки Стас та інші автівки з їхньої компанії врешті зупинилися на заправці. До міста залишалася десь година дороги. Ді та Ангеліна, заколисані рухом, уже не просто дрімали, а міцно спали. Сеня ж, яка звикла вставати рано, сонливості не відчувала й продовжувала спостерігати за засніженим узбіччям.

— Ви йдете? — запитав Стас, заглушивши двигун. Його погляд зупинився на Сені, хоча звертався він до обох дівчат.

— Я тут зачекаю, — коротко відповіла Євсенія. Їй зовсім не хотілося покидати теплий салон, та й потреби не було.

— Кріс? — Стас перевів погляд на білявку, яка зосереджено скролила стрічку інстаграму.

Та ліниво відірвалася від телефона, кинула швидкий зневажливий погляд на Сеню, а потім солодко всміхнулася Стасу: 

— Стасику, я теж почекаю тут. Мені нічого не потрібно, а надворі надто холодно.

Сені ця ідея зовсім не сподобалася. Попри присутність сплячих дівчат, перспектива залишитися з Кріс майже наодинці викликала в неї незрозумілий дискомфорт. Стас на мить завагався — очевидно, йому теж не дуже імпонувало залишати їх удвох. Проте, ще раз коротко глянувши на Євсенію, він кинув: “Я швидко” — і вийшов з авто.

Салон знову занурився у мовчанку. Кріс повернулася до моніторингу соцмереж, а Сеня втупилася у вікно, спостерігаючи, як Стас про щось переговорюється з Ромою біля бензоколонки. Та спокій тривав недовго. Щойно хлопці зникли за дверима будівлі заправки, Кріс різко розвернулася на сидінні. Її обличчя вмить втратило солодку маску, а очі впилися в Євсенію гострим, наче лезо, поглядом.

Кріс витримала нетривалу паузу,  і нарешті заговорила просоченим зневагою голосом:

— Слухай-но, “відміннице”, — почала вона, навмисно вживаючи прізвисько, яке дав Сені Стас, але з її вуст воно прозвучало як образа. — Ти справді думаєш, що твої незграбні спроби на борді і ця маска “бідної скрипальки”, яку Стасик знає з дитинства, спрацюють?