XVII. Розділ

Кожна мить життя може бути початком всього.

Пауло Коельйо, “Алхімік”

───⏳───

Євсенія сонно позіхнула і розплющила очі. Вона й сама не пам’ятала, як врешті заснула під рівномірне цокання свого диво-годинника та звуки святкування, що долинали знизу. Сеня сіла в ліжку й озирнулася: Ді та решта дівчат, які хтозна-коли повернулися до кімнати, ще мирно сопіли.

Швидко переодягнувшись, вона заскочила у ванну, вмилася та почистила зуби, намагаючись не шуміти. На мить її погляд зупинився на телефоні. Дівчина придушила настирливе бажання зайти на сторінки Артура чи Мар’яни й рішуче заховала ґаджет у кишеню джинсів. Нащо зайвий раз тішити самолюбство колишньої подруги й завдавати болю собі? Краще залишити це в минулому році.

Вітальня зустріла її тишею та легким запахом згаслого каміна. Очевидно, Сеня прокинулася першою. Навшпиньки вона пройшла на кухню і ввімкнула електрочайник. Поки вода закипала, дівчина підійшла до великого вікна і затамувала подих. За вікном панувала казкова зима. Перші промені сонця, пробиваючись крізь хмари, вигравали на білосніжному снігу мільярдами сліпучих блискіток, від яких мимоволі хотілося заплющити очі.

— О, скрипалечко, доброго ранку. Виспалася? Як твоє самопочуття сьогодні? — Раптом почувся позаду чоловічий голос.

Сеня здригнулася від несподіванки й різко розвернулася.

На нижній сходинці стояв Макар. Він був лише в спортивних штанах і тримав футболку в руках, зовсім не поспішаючи її одягати й ніби навмисно демонструючи дівчині свій підтягнутий торс. 

Сеня подумки застогнала. Макар був, мабуть, останнім із цієї компанії, з ким вона воліла б залишитися наодинці. Краще б уже Кріс сюди принесло. Та вона, очевидно, ще бачила десятий сон.

— І тобі доброго ранку, Макаре. Дякую, я вже краще почуваюся, противірусні допомогли, — стримано відповіла Сеня, підходячи до тумби з посудом і витягуючи горнятко. Вона й справді почувалася краще — навіть закладеність носа майже минула.

— Не очікувала, що ще хтось після вчорашнього свята буде тут так рано, — додала Євсенія, намагаючись тонко натякнути Макару, що не налаштована  на довгі теревені з ним удвох.

— Нуу, я нізащо не пропущу можливість покататися на бордах. Хто зна, коли ще випаде нагода вирватися в гори. Та й як раз от побуду твоїм учителем, — широко усміхнувшись, промовив Макар. 

— А поки що із задоволенням поп’ю з тобою кави. Дозволь, я приготую. Я неймовірно смачно її заварюю. 

Він упевнено рушив до кухонної стільниці, ніби вже прийняв рішення за двох. 

Сеня вже проготувалась м'яко відмовити Макару. Поки що, вистачить з неї і стосунків з Артуром. Добре, що вона взагалі зрозуміла, якою була дурепою; краще пізно, ніж ніколи. Сеня вже набрала повітря в груди, щоб відповісти, але не встигла.

— Євсенія не п’є каву. 

Голос Стаса пролунав від входу. Він стояв, прихилившись до одвірка, і пильно дивився прямо на неї. 

— Вона любить чай. Трав’яний. Або з квітковими нотами. І бажано з медом. Чи не так, відміннице? — Додав він, і в кутику його губ ледь сіпнулася усмішка. 

Сеня розгублено кивнула. 

— Так…

Звісно, вони були давно знайомі, але вона й гадки не мала, що Стас пам'ятає такі деталі про неї.

— Серйозно? — Хмикнув Макар. — А я був певен, що всі люблять пити саме каву зранку. 

— Як бачиш не всі, — коротко відповів Стас, не відводячи погляду від Євсенії. 

— А ти любиш каву. З цукром. І без молока, — раптово промовила вона, несподівано для самої себе зауваживши, що й вона знає про Стаса не менше.

Макар кашлянув. 

— Ви що, репетирували це? — Кинув він з іронією.

— Просто ми давно знайомі, — швидко додала Сеня, відчуваючи, як ситуація стає дивною. — Ти ж знаєш. 

Євсенія знов ковзнула поглядом до Стаса. Після її слів він виглядав якимось... задоволеним? Вона зауважила, що на ньому була темна спортивна олімпійка та штани. Почервонілі щоки й руки свідчили про те, що хлопець щойно повернувся з морозу. Отже, Сеня прокинулася далеко не першою. 

На кухні на мить запала напружена тиша. Її порушив чийсь телефон нагорі, який дзвінко задзеленчав — мабуть, спрацював будильник. Саме в цю мить клацнув чайник, сповіщаючи, що вода закипіла.

— Ну, значить, сьогодні чай, — як ні в чому не бувало промовив Макар із усмішкою. — А я бачу, чемпіоне, ти прокинувся першим і вже встиг збадьоритися! — Додав він, зиркнувши на Стаса. 

— Так. Трохи розім’явся. Мороз сьогодні те, що треба. Тому не раджу розгулювати напівголяка, Макаре.

Стас говорив рівно, але в його тоні відчувалася холодна нотка. Попереджувальна. Та сама, що й тоді на парковці. 

— І зважаючи на те, скільки ти вчора вжив напоїв із високим градусом, краще пий каву. Чай тебе навряд чи збадьорить. — З неприхованим сарказмом додав Стас. 

Потім він невимушено повернувся до дівчини: 

— А от мені зроби, відміннице. 

— Гаразд, — якось на автоматі відповіла вона. 

— І, до речі, вчитель у Сені вже є.

Макар підвів брову. 

— Так, є. Ді, — швидко випалила Сеня, відчуваючи, як стає ніяково. 

Макар перевів погляд з неї на Стаса й мовчки натягнув футболку, яку досі тримав у руках.

— Я тут. Кликали? — десь зі сходів, перемішаний із сонним позіханням, почувся голос Ді.

Сеня видихнула, неабияк зрадівши появі подруги. Слідом за Діаною сходами спускалася сонна Міла та хтось із хлопців.

Вже за кілька хвилин кухня наповнилася народом. Найпізніше за всіх спустилися Ангеліна і Кріс. Остання була в яскраво-рожевому лижному костюмі, у якому скидалася на Барбі з однойменного мультика, який Сеня дивилася ще в дитинстві.

Поміж розмовами й зборами на снігову трасу Сеня помітила, як Стас, відійшовши трохи вбік, про щось говорив із Макаром. Той виглядав особливо серйозним.

"Вони про мене говорять?" — Промайнуло в думках дівчини. Та з чого це раптом? Сеня хитнула головою, відганяючи настирливу думку. Щось вона зовсім не про те думає.