XV. Розділ

Є поцілунки, які змінюють усе, і є темрява, в якій ми нарешті бачимо правду.

Шарлотта Бронте, "Джейн Ейр"

───⏳───

— Привіт, бабусю. З наступаючим тебе, — промовила Сеня, намагаючись зберегти бодай натяк на усмішку в голосі.

— І тебе з наступаючим, Євсеніє! — голос бабусі прозвучав суворо. У ньому виразно чулися нотки невдоволення, які ясно давали зрозуміти: телефонує вона зовсім не для того, щоб обмінюватися святковими вітаннями.

— Євсеніє, мама сказала, що ви з Артуром вирішили поїхати в гори. Хоча... — бабуся зробила паузу і, невдоволено фиркнувши, продовжила: — Гори — це якось зовсім не схоже на ваш стиль. А щойно мені телефонувала Мар’яна. Бідна дівчинка мало не плакала! Вона сказала, що ти мала бути на вечорі, але натомість влаштувала в консерваторії справжню істерику. Втекла від Артура, накричала на неї через те, що та нібито дістала менше запрошень, ніж обіцяла... Що це за поведінка? Хіба я тебе так виховувала? Я вимагаю пояснень: що взагалі відбувається?

Бабусин голос бринів від обурення. Сеня роздратовано видихнула. Серйозно? Мар’яна вирішила нацькувати на неї бабусю, знаючи, який та має вплив, щоб таки вибити з неї пробачення. Хитро! Та тепер це не спрацює.

Дівчина глибоко вдихнула і, розвернувшись спиною до гір, на подив рівним тоном промовила:

— Знаєш, бабусю, по-перше, хочу зауважити, що ти — не єдина моя родичка, і моїм вихованням займалися ще й батьки. По-друге, важлива деталь: твоя онука — це я, а не Мар’яна. Можливо, перш ніж телефонувати мені з праведним гнівом, ти б запитала її саму, чому я відмовилася йти на вечір? До речі, жодних істерик я не влаштовувала. Просто як раз таки моє виховання і не дозволяє мені чинити так, як Мар’яна. Вона сама запросила Діану на цей вечір, сама ж “не знайшла” для неї запрошення і просто забула повідомити про це. Вона вважає, що ламати чужі плани й очікування — це дрібниця? Тож скажи, бабусю, це гідний вчинок з її боку? І чому я не права, вирішивши поїхати з Ді та Стасом? Артур мене не підтримав — це його вибір. А я, до речі, як повнолітня особа, теж не позбавлена права вибору!

Сеня завершила свою тираду, вчергове шокуючи саму себе. На тому кінці слухавки зависла напружена, гнітюча пауза.

— Ну знаєш, Євсеніє… Я не знаю, з якою хамкою зараз розмовляю і де моя вихована онука? Гідна, спокійна і…

— Безвольна та слухняна? — Перебила її Сеня. — Бабусю, я думаю, нам варто поговорити, коли я повернуся, післязавтра. Я тебе люблю, але дозволь мені розібратися зі своїми друзями та хлопцем самостійно. Я вже не дитина.

Бабуся мовчала, очевидно, ще не оговтавшись від такої відсічі.

— Стефаніє, ну де ти там застрягла? — Почувся на задньому плані голос її сестри, Софії Василівни.

— Те, що ми поговоримо, Євсеніє, навіть не обговорюється. Хоча варто було б, щоб ти поверталася додому вже зараз… та зрозуміло, що нічим. Розмова буде довгою, — зі звичним холодом відчеканила бабуся і завершила виклик.

Сеня видихнула, опустивши руку з телефоном. Невже це справді вона щойно говорила? Пальці ледь помітно тремтіли від адреналіну. Так, вона знала: післязавтра на неї чекають нотації, але зараз це здавалося таким далеким та незначущим.

— Ого, відміннице! А ти, виявляється, вмієш дивувати. Я й не думав, що ти взагалі сперечаєшся зі Стефанією Василівною, — почувся знайомий голос із неприхованими смішинками.

Євсенія різко розвернулася. Біля сходів, що вели з тераси до будинку, спершись на поруччя і тримаючи в руках шампури, стояв Стас.

— Що? — розгублено перепитала вона, шморгнувши носом. На морозі нежить проявився ще сильніше.

Сеня нахмурилася. Наодинці зі Стасом вона завжди почувалася ніяково, а від того моменту, як вона повернулася в часі, це траплялося занадто часто. Хлопець усміхнувся і, рушивши вперед, підійшов до неї впритул. Вона автоматично відступила, задираючи голову. Поряд з високим і м’язистим спортсменом Сеня виглядала особливо мініатюрною і ледь діставала маківкою йому лише  до плеча.

— Кажу, вмієш дивувати, Євсеніє. Сьогодні я вже вдруге вражений. Спочатку — коли Ді подзвонила й сказала, що ти їдеш з нами, а тепер виявляється, що хороша дівчинка теж вміє бути неслухняною.

Він несподівано простягнув руку і натягнув їй на голову капюшон пуховика.

— Здоров’я в тебе і так не дуже, а ти ще й вийшла напіврозстебнута, — його пальці випадково зачепили її щоку і на мить, як здалося Сені, затрималися. Від дотику його теплих рук до її змерзлого обличчя тілом розлилося несподіване тепло.

— І ти все ще називаєш того музикантика своїм хлопцем? — Продовжив Стас, вдивляючись їй в очі. — Я гадав, що зважаючи на те, що він зараз не з тобою, ти тепер навіть не говоритимеш із цим придурком.

Всередині у Сені спалахнуло роздратування. Ще один порадник! Здавалося, навколо завжди були люди, які вважали за потрібне коментувати кожен її крок.

— Знаєш, Стасе, підслуховувати нечемно, — нервово кинула вона, роздратовано зісмикуючи капюшон назад. Гнів, взагалі їй не властивий, нарешті вивів її з цього дивного заціпеніння. 

— Я вдячна, що дозволили доєднатися до вашої компанії, але щодо Артура — це тебе не стосується. Тобі взагалі яка до того справа?

Очі Стаса блиснули азартом. Підступивши ще ближче, він нахилився до її вуха і тихо, майже пошепки, запитав:

— А що, як є справа?

Праведний гнів Сені вивітрився, наче дим на протязі. Розгубленість знову заполонила свідомість. “Є справа? Що він має на увазі?”

— Стасику, о, ти тут? — Почувся капризний голос Кріс позаду. — Давай зробимо фото разом!

Сеня помічила, як Стас роздратовано примружився, почувши Кріс, але сама дівчина лише полегшено видихнула, відступаючи на крок. У цей момент телефон знову ожив у руках. На екрані світилося: “Мама”. Кріс з Ангеліною вже підійшли впритул; перша зиркала на Сеню так, ніби та була прикрою мухою в її чаші з варенням.