XIII. Розділ

Люди бувають схожі на зачинені вітрини. Можна лише здогадуватися, що там, всередині: розкіш чи просто порожнеча.

Еріх Марія Ремарк, "Тріумфальна арка".

───⏳───

Авто Стаса плавно загальмувало на засніженій парковці перед будівлею вокзалу. 

— Ходімо привітаємось, — коротко кинув Стас. Зиркнувши на дівчат через плече, він рішуче відчинив масивні двері, впускаючи в теплий салон порцію крижаного повітря.

Сеня з силою стисла лямку своєї сумки. Попередня рішучість і впевненість, що так яскраво спалахнули біля консерваторії, тепер згасали. Назовні знову вибиралася "м’яка" Сеня — та сама дівчина, яка почувалася ніяково в оточенні чужих людей. 

Бо одне діло — коли ти знаєш, що тебе чекає, і нарешті відкрила очі на справжню сутність тих, хто давно поруч. І зовсім інше — коли це чужа компанія, до якої вона, на її ж думку, досить нахабно приєдналася майже в останню мить. 

— Ді… я, мабуть, тут посиджу, — невпевнено сказала дівчина, не поспішаючи виходити. — А ти йди, привітайся.

На відміну від Сені, Діана любила приєднуватися до компанії брата. Особливо враховуючи, що її одногрупниця зустрічалася з одним зі Стасових друзів. І ще тому, що там був Рома…

Хоча Ді не раз кликала Сеню на їхні спільні поїздки чи посиденьки, раніше Євсенія ніколи не погоджувалася. Вона вважала, що це буде недоречно з її боку. Та й інтереси різні… Втім, їхній дружбі з Ді це ніколи не заважало. Та й Артур був проти... 

При спогаді про це тілом прокотилася хвиля гіркого розчарування. 

Діана підозріло глянула на неї. 

— Сенько, тільки не починай. Ніхто тебе не з’їсть, я з усіма тебе познайомлю. Чи ти вже передумала їхати? Це через Артура?.. — нахилившись ближче, тихо спитала Ді, вдивляючись їй в очі. 

Євсенія не втрималася від іронічного хмикання.

— Ну, вже точно не через нього. Йому зараз, напевно, теж не до того — втішає Мар’яну, мабуть...

Вона опустила погляд на свої руки. 

— Просто...

— Просто в твоїй голові зараз сидить міні-Стефанія Василівна, яка читає лекцію про добрі манери і тому подібне! — Перебила її Ді. 

— А про Артура розповіси детальніше пізніше. Хоча мене зовсім не дивує, що він підтримав Мар’яну, а не тебе... Але я пишаюся, що ти вчинила по-своєму.

— Ну, ви йдете? Хотілося б у гори доїхати таки вдосвіта, — двері автівки з боку Сені раптово розчинилися і в салон зазирнув Стас, дивлячись на дівчат із легким роздратуванням.

Він не пішов вперед, як гадала Сеня, а залишився чекати їх біля машини.

— Та йдемо вже, не бурчи, — з усмішкою відгукнулася Ді. — Сенько-о-о, виходь давай! — протягнула вона, відчиняючи двері зі свого боку і спритно вибираючись із братового авто.

Євсенія важко зітхнула і теж подалася вперед. Стас трохи посунувся, звільняючи прохід, і мовчки подав їй руку.

— Слизько, — коротко кинув він, зустрівши розсіяний погляд Сені. — Дивись, щоб не довелося втретє за сьогодні тебе ловити, — з ледь помітною усмішкою додав він.

— Не доведеться, — пробурмотіла Євсенія, поспіхом вкладаючи свої прохолодні пальці в гарячу долоню Стаса.

Від цього дотику тілом миттєво розлилася вже знайома, незрозуміла напруга, від якої захотілося водночас і відсахнутися, і затриматися ще на мить. Сеня вибралася з джипа, відчуваючи на собі погляд Діани. 

Ді стояла поруч з машиною і, як здалося Євсенії, спостерігала за ними з якоюсь дивною, хитрою посмішкою.

— Чемпіоне, ну тільки вас чекаємо! — Почулося бадьоро десь збоку.

Сеня повернула голову і побачила найкращого друга Стаса — Рому. Симпатичного короткостриженого блондина з сірими очима, він, як і Стас, був високим та мав міцну статуру. Рому Сеня знала давно, адже вони зі Стасом товаришували ще з юнацтва: разом ходили в одну спортивну секцію, а потім і навчалися в інфізі.

От тільки якщо ні в кого ніколи не було сумнівів, що Стас піде у професійний спорт, то Рома себе боксером не бачив. Товариський і веселий, він вирішив присвятити себе менеджменту. Потрібно сказати, це йому досить добре вдавалося — зараз він був одним із членів команди Стаса, які займалися всіма організаційними питаннями.

— Довелося Сеню дорогою забрати, — спокійно відповів Стас, вітаючись із другом за руку.

Євсенія відчула легке роздратування. Ну, вона ж не просила! Цілком могла б дістатися на таксі. Проте подумки мусила визнати: вона була рада появі Стаса й Ді, адже це дало їй змогу нарешті поставити крапку в тій безглуздій дискусії з Артуром.

— Привіт, Сенько! — Рома широко всміхнувся, підходячи ближче. — Радий, що тебе нарешті виманили на свіже повітря! — з іронією додав він.

— Привіт, Ромо, — ніяково всміхнулася дівчина.

— Виманили разом зі скрипкою! — хихикнула Діана, обходячи машину.

Погляд Роми одразу переметнувся на неї. Євсенія помітила, як у його очах ковзнули радісні вогники, які хлопець поспіхом спробував приховати.

— Привіт, Ді. Радий, що ви з нами, — вже серйозніше промовив він, не відриваючи від неї погляду.

— І тобі привіт, — лукаво відповіла Діана.

— Бачу, уже всі напоготові? — розірвав паузу Стас. Його погляд ковзнув трохи вперед.

— Так, тільки розсаджуємося по машинах і рушаймо, — відгукнувся Рома.

Сеня простежила за поглядом Стаса. Трохи попереду, біля двох автівок, стояла група молоді. Вони сміялися, гучно щось обговорювали; хтось тримав паперовий стаканчик із кавою, хтось випускав хмару пари з вейпа. “Очевидно, не всі тут за здоровий спосіб життя», — з іронією подумала Сеня. Вони виглядали... своїми”. Зіграною командою. І Євсенія раптом знову відчула себе зайвою.

Компанія помітила Стаса: один із хлопців свиснув і замахав рукою. Стас із Ромою рушили вперед.

— Сенько, розслабся вже! Це оточення не страшніше за твоїх нахохлених вихованців консерваторії, — пожартувала Ді й, вхопивши подругу за руку, потягнула її слідом за хлопцями.