XI. Розділ

Ніщо не є таким болісним, як прозріння.
 

Джордж Орвелл, "1984".

───⏳───

Мар’янка окинула поглядом присутніх. Цього разу це не були лише вона, Артур, Євсенія та її бабуся. Тепер час, місце та ситуація були інші, й Емма та Еля теж стояли поруч з цікавістю прислухаючись до діалогу, як і ще декілька студентів з їхньої групи, що були неподалік.

Сеня напружилась від очікування і знову усміхнулась подрузі. Їй було цікаво, як викрутиться Мар’яна, адже вона завжди намагалась справляти на оточуючих враження життєрадісної, добродушної і привітної особи. Та зараз Сеня вже добре розуміла, що це зовсім не так. Нарешті Мар’яна зобразила легку розгубленість і, винувато всміхнувшись, відповіла:

— Ой, ти знаєш, учора з цією репетицією допізна я так закрутилася... Зовсім вилетіло з голови віддати вам із Артуром ваші запрошення! А сьогодні, як на зло, сумку не ту взяла. Я вже ввечері їх захоплю. Зустрінемося біля входу в ресторан, і я все віддам.

Сеня ледь не застогнала подумки. “Ага, віддаси, як же!” — Майнуло в голові. Вона не помилилася і у цьому своєму припущенні: Мар’яна не хотіла при свідках говорити про те, що для Ді ніякого запрошення не буде. Очевидно, не відхиляючись від власного сценарію, вона планувала озвучити це якомога пізніше. Ну, це вже ні, Сеня дограє цю гру зараз! У неї з’явилася ще одна ідея.

Євсенія якомога розчарованіше зітхнула і промовила:

— От блін! Це погано... Ді не встигне на початок, не буде ж вона стояти під дверима чи надзвонювати. — Вона задумливо потерла перенісся. 

— О, в мене ідея! Запрошення ж не іменні. Емма, може, даси зараз своє? А Мар’янка те, що призначене Ді, вручить тобі вже при вході. Ми ж і так усі разом йтимемо.

Мар’яна явно не очікувала такої винахідливості від зазвичай неконфліктної та покірної Євсенії. Очевидно, вона думала, що та просто погодиться з нею, як завжди. Мар’янка з подивом зиркнула на Сеню, наче намагаючись зрозуміти, що це за одна і де поділася звична Євсенія. Артур, який весь цей час мовчав, спостерігаючи, також нахмурено глянув на дівчину. Очевидно, йому теж не подобався такий розвиток подій.

Тим часом Емма, яка знову виглядала трохи розгублено, знизала плечима і, потягнувшись до своєї сумки, промовила:

— Ну гаразд, можна й так, це ж не критично…

Євсенія вдячно їй усміхнулась і з очікуванням повернулась до Емми, краєм ока спостерігаючи за реакцією Мар’яни. Невже промовчить? Але, та наче нарешті оговтавшись торкнулась плеча Емми і різко промовила.

— Зачекай!

Емма зупинилась запитально дивлячись на Мар'янку.

— Сеню… е-е… я тут дещо згадала. Не хочу тебе розчаровувати, але... Організатори обмежили кількість таких запрошень, — додала Мар'яна, надаючи голосу розпачливих інтонацій. — На жаль, для Діани запрошення дістати не зможу… Я подумала, вона ж не музикантка, і взагалі їй там, мабуть, не надто буде цікаво…

Сеня тріумфувала всередині. Вона обіграла Мар’яну у цьому спектаклі. Євсенія різко повернулася до подруги.

— Тобто не зможеш? І ти лише зараз говориш мені про це? Мар’яно, ти ж сама запропонувала Ді піти з нами. — Не приховуючи образи, промовила дівчина, дивлячись їй прямо в очі.

— Я просто закрутилася. А зараз не хотіла тебе засмучувати, думала, можливо ще дістану до вечора, — спробувала відбрехатися Мар’яна, явно не очікуючи від Сені такого напору.

— Мар'яно, так не роблять! Ти мала сказати мені  це одразу, коли дізналася, що запрошення для Ді дістати не зможеш, — обурено відповіла Сеня.

— Сеню! Мені здається, ти занадто гостро реагуєш. Діана не маленька — зрозуміє. — Раптом втрутився Артур, гнівно глянувши на неї.

Еля і Емма, яка так і не відкрила сумку, розгублено мовчали. Євсенія на мить завмерла і повільно повернулася до Артура. В її погляді змішалися образа і біль.

Ось він і показав істинного себе. Він став на бік Мар’яни. Більше того — захищає її, а Сеню, яка поки що є його дівчиною, ще й намагається пристидити. 

— Гостро? — Холодно перепитала вона. — Це не гостро, Артуре. Так чинити — як мінімум некоректно по відношенню до інших.

— Євсеніє, я не думала, що тебе це так образить. Іноді не завжди вдається виконувати забаганки інших... — Явно стримуючись, промовила Мар’янка, намагаючись одягнути маску “жертви”.

— Мар’яно, які забаганки? Якщо ти не хотіла, щоб Ді йшла з нами, навіщо тоді сама ж і покликала? — Не ведучись на її маніпуляції, запитала Сеня.

— Знаєш Сеню, якщо вже так розібратися, Мар’яна взагалі нікому нічого не зобов’язана діставати. — Різко кинув Артур. — Не влаштовуй істерик. Що з тобою взагалі сьогодні? Для чого псувати всім настрій перед виступом через одну випадкову неприємність?

Сеня глянула хлопцю в очі.

— Випадкову? — Багатозначно перепитала вона, іронічно хмикнувши. 

На них уже з цікавістю зиркали з усіх сторін. Євсенія глибоко вдихнула, придушуючи сльози, глянула на Мар’яну і продовжила: 

— Але ти правий. Мар’янка нічого не зобов’язана ні Ді, ні тобі, ні мені, ні іншим. Тому, щоб не ставити її в незручне становище, я теж не піду.

Сеня зробила коротку паузу. Мар’яна дивилась на неї з підозрою.

— Я тоді поїду з Діаною в гори. Ти зі мною? — Додала вона, запитально глянувши на Артура. Хоча підсвідомо вона вже знала, що відповідь навряд чи буде позитивною.

— В гори? — Ошелешено перепитав Артур і нахмурився ще дужче. — Що за маячня, Сеню? Навіщо через таку дрібницю сваритись? Я не люблю гори і не хочу їхати туди святкувати. І ти теж не поїдеш! Я проти! — Різко відрізав він.

Євсенія відчула непереборне бажання вперіщити Артура чимось. “Він проти?” Це було мабуть останнє, що її зараз турбувало. Та відповісти вона не встигла.

— Калиненко! — Почувся позаду суворий голос Фелікса Аскольдовича. Він підійшов до них і невдоволено глянув на Євсенію. — Ви, як староста своєї групи, мали б організувати одногрупників, а не теревені вести. Швидко на сцену!