VI. Розділ

— Все дивніше й дивніше! — Вигукнула Аліса.

​Льюїс Керролл, "Аліса в Країні Чудес".

───⏳─── 

Сеня поморщилась уві сні, коли в її свідомість увірвалося різке дзеленчання будильника на смартфоні. Не розплющуючи очей, вона навпомацки простягнула руку і наосліп натиснула кнопку блокування. Дзеленчання змовкло. 

Але ж вона вчора, наскільки пам’ятала, так і не ввімкнула телефон після відеодзвінка Мар’яни. І взагалі… як вона заснула? Сеня не пам’ятала.

Євсенія позіхнула і, розплющила очі. Жмурячись від ранкового світла, вона спершись на лікті, повільно сіла в ліжку. Навпроти, на її робочому столі, ліниво розтягнувшись, лежав Котофій. Кіт невдоволено зиркнув на неї, очевидно обурений шумом, що порушив його ранковий спокій. 

Сеня напружено намагалася згадати події вчорашнього дня. Прихід Ді і Стаса. Візит їхнього дивного сусіда. Його химерний подарунок. Сварка з бабусею через крісло. А потім... Очевидно, їй  наснився якийсь безглуздий сон, навіяний дивною розмовою з паном Йонасом. 

І раптом Сеня завмерла. Сонливість зникла миттєво. Вона усвідомила дещо.

По-перше, де подарунок Ді? По-друге, вона ж зачинила двері зсередини. Євсенія точно пам’ятала це. То як сюди потрапив Котофій? 

— Котофію… ти як тут опинився? — Тихо промовила вона, більше до себе, ніж до кота. — Я думала, після вчорашньої диверсії з фореллю ти покараний. 

Котофій повільно підвів голову. Його жовті очі зустрілися з Сеніними. Кіт дивився на неї з виразом ображеної гідності, ніби це не він учора влаштував катастрофу на кухні, а його самого несправедливо звинуватили у всіх смертних гріхах.

Сеня окинула поглядом кімнату в пошуках інвалідного візка. Та його ніде не було. Вона насупилась, не розуміючи, що відбувається. Може, мама переставила? Хоча… мама ніколи не робила так.

Вона вперлася в матрац долонями, щоб сісти ще вище, і раптом шоковано усвідомила... що вона просто сіла. Без зусиль. Без того звичного болю між лопатками, без відчуття мертвої ваги в нижній частині тіла. Сеня завмерла, боячись навіть дихнути: вона відчувала прохолоду простирадла, лоскіт ковдри на шкірі...

Дівчина напружила стопу. Пальці ворухнулися. Євсенія різко втягнула повітря. Серце закалатало так сильно, що відлунням било у скронях. Цього не може бути! 

"Це сон? Якщо так, то він надто реальний... і надто жорстокий".

Сеня обережно спустила ноги з ліжка, і босі стопи потонули в густому ворсі пухнастого помаранчевого килима. Вона впилася в нього поглядом. Цей килим винесли з її кімнати трохи менше ніж рік тому, одразу після того, як вона опинилася в інвалідному візку, бо колеса застрягали в густому ворсі, ускладнюючи пересування. А зараз він знову лежав тут, як ні в чому не бувало.

В голові пронеслася просто неймовірна думка. Сеня тремтячими руками вхопила телефон і, поспіхом розблокувавши екран, глянула на дату. 31 грудня. Але ж 31-ше було вчора! Та справжній шок викликало інше — рік. Телефон показував минулий рік.

Сеня різко піднялася на ноги, все ще не в силах повірити, що знову стоїть, і кинулася до столу, де стояв ноутбук. Котофій, що лежав поруч, знову розплющив очі й ліниво глянув на дівчину. Сеня швидко відкрила Google і забила в пошуку: "Який зараз рік?".

Вона декілька секунд не могла відірвати погляду від екрана. Гугл видав ту саму дату, що й телефон.

— Котофію, як таке можливо?.. Може, я марю? — Розгублено прошепотіла дівчина, дивлячись на кота.

Мить подумавши, Євсенія щосили вщипнула себе за руку і зойкнула, потираючи шкіру. Котофій сів і подивився на неї з підозрою, очевидно, роздумуючи, чи онука хазяйки часом не з’їхала з глузду.

— То це був не сон... — раптом її осяяло. — Годинник!

Вигукнувши це, схвильована Сеня кинулася до тумби біля ліжка і ривком висунула шухляду.

Подарований сусідом годинник, видаючи рівномірний цокіт, лежав там, куди його й поклала сама Сеня. Глибоко вдихнувши, вона простягнула до нього руку і, мить повагавшись, натиснула на виїмку в корпусі. Кришка тихо відскочила. 

Як і екран її телефону, стрілки показували восьму ранку. Зазвичай Сеня вставала о сьомій, але тридцять першого числа минулого року пар в них вже не було, тому вона дозволила собі поспати на годину довше. Бо натомість на опів на одинадцяту був призначений заліковий виступ перед кафедрою — внутрішній концерт, формальність, але він був важливий для подальшої репутації студентів консерваторії.

Сеня піднесла годинник ближче до очей, вдивляючись у нього. Стрілки рухались тепер як і належить — вперед. А втім вона ясно пам’ятала, як ще нещодавно, вони з шаленою швидкістю крутилися назад… 

Годинник відмотав час і повернув її на рік у минуле? Сеня видихнула, сама не в змозі повірити в це неймовірне припущення. Але було ще дещо…

Золотиста оправа довкола старовинного циферблата світилася м’яким золотим сяйвом, скидаючись на якусь химерну часову шкалу. Чи це вона і була?

Шкала, яка показувала час, очевидно той, що їй виділили… Щоб змінити події, які знищать її життя? І ймовірно, ця шкала має кінцеву точку. День, коли Сеня впала зі сходів?

"Цей годинник допоможе змінити долю", — виринули  в пам'яті слова пана Йонеса. 

Дівчина судомно ковтнула. Він! Це він зробив! Але як? І якою буде ціна? Їй потрібно поговорити з ним негайно.

Сеня стиснула годинник у долоні й кинулася до шафи. Поспіхом витягнула толстовку і такі ж теплі спортивні штани, й натягнула їх просто поверх своєї піжами в клітинку, в якій спала. Швидко розчесавши довге волосся, вона перехопила його гумкою в хвіст і впевнено попрямувала до виходу, повз спантеличеного Котофія, який, обгорнувшись хвостом, продовжував спостерігати за дівчиною.

Сеня стрімко вийшла з кімнати, ледве не збивши з ніг маму, яка, очевидно, саме поспішала зазирнути до неї.