II. Розділ

Іноді, щоб навчитися літати, потрібно спочатку перестати стояти на землі.

Антуан де Сент-Екзюпері

───⏳─── 

За мить знову пролунав дзвінок. Євсенія почула мамині кроки з кухні. 

— Ой, Стасику, добрий день, — вигукнула Сеніна мама відчинивши двері. — А це що? 

— Запитайте у моєї шаленої сестрички! Це її геніальний подарунок для Сені, — почувся знайомий голос Стаса. У ньому вгадувалися ті самі нотки роздратування, які Сеня пам’ятала ще з дитинства. 

У коридорі знову щось гепнуло, а потім почувся приглушений матюк.

— Супер! А ось і твій новорічний подарунок прибув! — Задоволено вигукнула Діана, весело схоплюючись із ліжка й зовсім не зважаючи на буркотіння брата. 

Сеню раптово накрила ніяковість. Після того, що з нею трапилось вона не любила, коли до них приходив хтось, окрім найближчих. І хоча Стаса вона знала дуже давно, вони ніколи не були друзями. Він — просто брат Ді. І чомусь їй було дуже некомфортно від самої думки, що він знову побачить її в цьому проклятому візку. 

Поки Діана весело пурхнула до дверей кімнати, Сеня й сама не розуміючи чому ковзнула поглядом до дзеркала на підставці, що стояло на столі навпроти. Звідти на неї дивилася дівчина зі світло-зеленими очима, сповненими тривоги. Вони різко контрастували з блідим обличчям і такими ж ніби знебарвленими губами. Сеня зітхнула, поспіхом поправила довге русяве волосся, зібране у хвіст, і розгладила тканину свого домашнього блакитного світшота. 

Її риси були м’якими й водночас виразними: чітка лінія брів, великі очі з густими віями, трохи гострі вилиці й акуратний ніс. Ще в дитинстві бабуся й мама часто казали, що вона забрала найкраще з обох родин і що вона гарна "як з картинки". Та Сеня завжди думала, що рідні просто перебільшують — адже для тих, хто тебе любить, ти завжди здаєшся гарним. Мабуть… Та й тепер у її відображенні було щось надломлене — ніби частина світла, яке колись жило в ній, залишилася десь по той бік реальності.

Ді з усмішкою відчинила двері в Сеніну кімнату, і за мить у дверному отворі з’явився Стас. Тримаючи в руках якісь металеві конструкції, він поставив їх біля дверей, обперши об стіну, і знову зник у коридорі. 

Стас повернувся за мить і зайшов боком, обережно, несучи щось об’ємне, загорнуте в щільну плівку й місцями картон. Його плечі були напружені, чітко окреслені навіть під темною спортивною курткою, на якій ще не встигли розтанути сніжинки. 

Погляд Сені мимоволі прилип до постаті Стаса. Високий, м'язистий, зі світло-русявим, світлішим, ніж у Ді, коротко підстриженим волоссям, й мужніми рисами обличчя. Його очі були того ж дивовижного блакитного кольору, що й у сестри, от тільки якщо в погляді подруги завжди витанцьовували веселі іскорки, то очі Стаса нагадували арктичну кригу. І його суворий, холодний погляд, підкреслював невеликий шрам на брові. Той шрам з’явився у нього ще в тринадцять — під час тренування зі старшим і сильнішим суперником. Він не встиг вчасно перекрити удар і дістав розсічення брови. 

Сеня пам’ятала той день. Вона була тоді в Ді вдома, вони часто разом робили уроки. Стас повернувся з тренування — злий, замащений кров’ю, але зі стиснутими щелепами. 

Його і Ді мати тоді взялася дорікати чоловікові, що він занадто суворий до сина, якого власне він сам і тренував. Але той лише спокійно поклав руку Стасові на плече і сказав: 

— У боксі, як і в житті, синку:  якщо тебе б'ють треба навчитись тримати удар, щоб вдарити у відповідь. Тому що перемагає не той, кого ніколи не били, а той, хто після удару встає. 

Тоді ці слова здалися Сені жорстокими. Але зараз, коли життя з розмаху вдарило її саму, вона гостро відчувала власну слабкість. І не була впевнена, що зможе підвестися. А ось Стас… він інший. 

Востаннє Сеня бачила його десь місяці два тому. Стас уже майже пів року як не жив тут — лише зрідка приїздив до матері й сестри. Ді казала, що брат мешкає ближче до центру, у власній квартирі.

Сеня ніколи не рахувала чужі гроші, та все ж потай дивувалася: чому він з’їхав лише нещодавно? Бо спротивні успіхи Стаса вражали. На свій вік він мав статки, про які більшість його однолітків могли лише мріяти.

Але все ж спортивна кар’єра Стаса пішла зовсім не так, як усі очікували. Він подавав великі надії — йому пророкували майбутнє зірки кікбоксингу.  

Та приблизно рік тому Стас в останню мить відмовився від якогось важливого бою, і це стало плямою на його спортивній репутації. Євсенія не надто розумілася у спорті, тож деталей не знала. Та як казала Ді, тепер другий шанс доводилося вигризати по новій. 

Сеня не знала достеменно, що сталося. Саме тоді, наприкінці січня, вона впала з тих клятих сходів — і її власне майбутнє розбилося на друзки разом із хребтом. А Діана так і не розповіла до ладу, чому Стас не вийшов на ринг. Подруга не любила про це говорити, і Сеня не лізла в душу.

Хлопець обережно поставив ношу на підлогу. Легкий стук змусив Сеню здригнутися й виринути з думок. 

Погляд Стаса ковзнув до дівчини. Він дивився так, ніби бачив її наскрізь, і це, як завжди, викликало в ній дивне занепокоєння, яке Сеня звикла маскувати роздратуванням. 

— Привіт, Відміннице, — кинув він із саркастичною напівусмішкою. 

Сеня криво всміхнулася. "Відмінниця". "Хороша дівчинка". Так він називав її ще з дитинства. 

— Привіт, Стасе, — сухо відказала вона, міцніше стиснувши поруччя візка. — Може, нарешті розкажете, що це? І навіщо ти притяг це в мою кімнату? — Євсенія перевела погляд зі Стаса на сяючу Ді. 

— Навіщо? — Стас коротко хмикнув. Його погляд на мить затримався на її руках, що нерухомо лежали на колесах, і в глибині блакитних очей щось майнуло — але він одразу знову надів маску байдужості. 

— Ді захотіла, щоб ти "літала", а не просто сиділа. А я, у неї — безкоштовний вантажник і монтажник.