Глава 10. Марта

Він повернувся додому, коли годинник показував о пів на третю. Ледь не на пальчиках пройшов у кімнату, не вмикаючи світло. Роздягнувся, присвічуючи собі ліхтариком з телефона, тихенько обережно ліг поруч. Я ж до тієї пори не зімкнула очей, проте при ньому вдала, що сплю. Я вагітна, скандали мені зараз не потрібні. І так вже досить рознервувалася.

Алекс підтягнув мені ковдру і присунувся ближче, майже носом торкаючись мого волосся, а потім обійняв мене та й одразу заснув. А я ще пів ночі намагалася вловити аромат жіночих парфумів на тілі чоловіка. Під ранок виявила, що нічого подібного нема, заспокоїлася і дозволила собі подрімати з годинку до будильника.

Мовчки спостерігала за тим, як він збирався на роботу, не бажаючи що-небудь казати. Що тут скажеш? Він зрадив свою обіцянку, провештався десь пів ночі... я не стану з ним тепер говорити.

— Пробач, що не прийшов ввечері, — помітивши мій повний докору погляд, промовив він. — Ми завершували дуже важливий проєкт. Залишилися всією командою. Крім того, переглянувши відео з камер спостереження, виявив, що минулої ночі в офіс прокралася жінка. Вона добре знала, куди рухатися. Тож або вже бувала в компанії, або їй гарно розповіли. Я вивчив досьє всіх працівниць, але поки не знайшов, хто б це міг бути. Якщо чесно, хто завгодно.

— Добре, — байдуже мовила я. Так, раніше мені все було цікаво, я хотіла знати правду, розібратися, допомогти... Але після цієї ночі якось стало неважливо. Почувалася ображеною. І оці скупі пояснення не могли повернути мені назад вечора, змарнованого в даремному очікуванні. Моя жіноча гордість була пошкодженою.

— Прошу, не ображайся на мене, — скривившись, мов дитина, просив він. Я кивнула і відвела погляд, мовляв: "Ага, як скажеш". Алекс пригнічено зітхнув і присів біля мене. М'яко взяв мою руку, хотів щось сказати, проте телефонний дзвінок завадив.

— Заступник? — буркнула я.

— Головний юрист, — відповів чоловік і з вибаченням глянув на мене. — Мушу відповісти.

— Не сумніваюся, — хмикнула я і повернулася на інший бік, натягнувши ковдру аж на голову.

Бізнесмен підняв слухавку і покинув кімнату, а я прийняла важливе для себе рішення, яке поспішила втілити в життя негайно. Піднявшись з ліжка і привівши себе до ладу, я перечитала контракт, що прислали мені на пошту тижнями раніше. Щойно годинник показав дев'яту, я зателефонувала за потрібним номером:

— Алло, Борисе Павловичу? Пробачте, що так рано.

— Я вас слухаю, Марто Богданівно, — почувся бадьорий чоловічий голос.

— Скажіть, ще не пізно прийняти вашу пропозицію?

— Справді? Ми вже й не сподівалися! Вітаю, Марто Богданівно! Ви встигнули застрибнути в останній вагон.

— Чудово! Коли до вас приїхати, щоб підписати контракт?

— Звісно ж, сьогодні. В нас вже немає часу відкладати.

— Я буду...

Вимкнувши телефон, я впевнено вирушила збиратися. Що ж, коханий, якщо для тебе раптом робота стала важливішою за нашу сім'ю, то для мене вона завжди була святою.

Обравши легку сукню-трапецію і пальто oversize, я підхопила сумочку і впевнено покинула будинок, що з милого дому перетворився на справжнє пекло.

Десь з годину моє авто петляло вулицями Києва і стояло в заторах, перш ніж я опинилася в потрібному мені місці — офісі організаторів конкурсу. Пройшла великим холом, зупиняючись біля кожної світлини, що висіла в рамці на стіні. Все тут навівало на мене ностальгію. Он моя перша перемога... А там я під час свого коронного трюку. А он карколомна підтримка, за яку нам присудили додаткові бали і подарували особливий статус та путівку в Куршевель. Це була моя історія. Все навколо нагадувало про шлях, який довелося здолати, аби нарешті заслужено посісти крісло судді. Небеса, невже я справді ледь не відмовилася від цього? Невже ледь не проґавила можливість стати наймолодшою суддею сезону? Здається, колись я дуже пошкодувала б про це.

— Самсонова Марта, наша гордість! — пролунав дзвінкий і радісний голос головного тренера проєкту.

— Ігорю Дмитровичу, яка радість вас бачити! — вигукнула я, а в душі розквітли троянди. Я справді була щасливою знову тут опинитися.

— Це взаємно, пані суддя, — весело мовив він. — Ну, поспіши в кабінет Бориса Павловича. Він дуже чекає на тебе. Увесь ранок лише й говорив, що дуже зрадів твоєму дзвінку. Молодець, що наважилася!

— Ух, страшно. Це нова сторінка моєї кар'єри, — поділилася я.

— Наступного року, коли народиш, чекаємо в тренерській лізі, — всміхнувся він.

— Я б не відмовилася знову стати учасником. Люблю дух боротьби!

— Він в тебе в крові, — схвально кивнув чоловік. — Це по-нашому.

— Що ж, побіжу...

Борис Павлович, він же виконавчий директор, був справді дуже радий мені. Після підписання всіх документів він попросив свого помічника показати мені льодову арену. На цей сезон її оздобили ще яскравіше, ніж зазвичай, додавши світлових спецефектів і загального колориту. Цього ж дня я познайомилася з іншими суддями (їх склад оновився, тож я лише двох з чотирьох знала особисто), дізналася списки учасників, переговорила про організацію і вивчила розклад ефірів, а також тих тренувань, на яких мені потрібно бути. Загалом день видався прекрасним. Я знову була в своєму світі, в місці, де мене вже ніщо не непокоїло. Спорт зцілив моє серце.

Однак, рівно до миті повернення додому.

— Де ти була? — щойно переступила поріг, на мене накинувся Алекс. — Вже стемніло.

— Там, де тепер буду постійно, — парирувала я.

— Що це означає?

— Я зробила, як ти й хотів. Прийняла пропозицію про роботу. Тепер не лише ти повертатимешся додому так пізно. До речі, чому ти вдома? Лише дев'ята година.

— Я приїхав раніше, щоб побути з тобою... Чому ти не брала слухавку? Ліза не знала, де ти була. Я хвилювався... Вже хотів в поліцію йти!

— Телефон розрядився. Чому не зателефонував водієві?

— Телефонував. І заспокоївся. Але я хотів поговорити з дружиною, а не стороннім чоловіком! — випалив він. — Василя навіть в офіс не впустили. Він сидів у машині весь день, поки ти була всередині.