7. Він переміг

 До кінця вихідних Денис постійно в’ється біля мене, догоджає, масажує, спокушає… Треба зізнатись, у нього це добре виходить. Коли я в його обіймах, забуваю все інше й в голову не лізуть думки про те, що було й могло б бути. Знаходжуся лише тут і зараз - в пентхаусі з гідним чоловіком, який завойовує мене все більше й більше. І я все менше проводжу порівняння між ним і своїм колишнім.

  Вранці в понеділок прокидаюся вдосвіта, щоб перед роботою ще встигнути заїхати додому. Спочатку здається, що Ден спить, але потім його голос розрізає тишу в кімнаті, де фарбую вії:

-Як ти тепер працюватимеш разом з тією Кірою?

  Напередодні я розповіла йому новину від поліціянта про те, що в пляшку мені щось підсипали. І, до речі, це вже було вдруге в моєму житті. Одна стриптизерка колись виляла нам з Платоном в коктейлі щось наркотичне, завдяки чому ми вперше переспали. Через це і почалось все між нами закручуватись, бо до цього він мене страшенно дратував. То от… як досвід показує, такі речі погано закінчуються. 

-Я не знаю, як мені поводитись з Кірою, - зізнаюсь. - Хотілось би запитати її напряму про те, як та речовина виявилась у пляшці. 

  Ден сміється у відповідь, присідаючи на ліжку й склавши руки на грудях.

-Ти думаєш, вона зізнається, що підсипала тобі якусь хрінь навмисно? Сподіваєшся, що злодюжку замучила совість? Каміло, не будь такою наївною. 

-Я постійно з Кірою бачусь на роботі, тому не зможу вдавати, наче все добре. Та й розкусить вона мене одразу. А так, можливо, й сама злякається й кудись зникне.

-Ти надто добра! Я навіть дивуюсь цьому. Вона ж тебе напоїла бозна-чим, а ти про щось говоритимеш з нею… - іронічно каже Денис. - Та зробити все, щоб вона сьогодні ж втратила роботу! А коли з’являться докази її причетності до пограбування, а вони з’являться, то вона відповість повною мірою за скоєне. І я про це попрохаю у свого друзяки.

  Мені досі важко повірити, що подруга таке зробила, але все сходиться до того, що так і є. Беру телефон і набираю поліціянта, щоб довідатись хоч щось нове. Але той не бере слухавку. Мабуть, надто рано тривожу, краще пізніше наберу.

-Добре, Денисе, я щось вигадаю, а поки… - підходжу й нахиляюсь, демонструючи своє пишне декольте, - прощаюсь і тікаю.

-Сподіваюсь, що ненадовго йдеш. Можеш приїжджати вечорами, щоб… поспілкуватись. 

  Знаю я оце його “спілкування”. А хтивий погляд, який мене зараз вкриває, лише підтверджує мою теорію. 

-Сьогодні навряд, а от завтра… можливо.

  Ден тягнеться, щоб поцілувати, але я уникаю цього, різко й водночас кокетливо підійнявшись і направившись до дверей. 

***

  Коли під’їжджаю до котеджу не можу не згадати про того, хто минулий раз тут зустрівся. Таке відчуття, що Платон стежить за мною й зараз знову під’їде до моїх останніх дверей. Він зводить мене з розуму у прямому сенсі. Та, на щастя, ніхто так і не приїжджає, тож спокійно беру все необхідне з дому й добираюсь до своєї компанії, на вивісці якої пишеться громіздкими літерами “Адванс_проміт”. Тоді ще раз телефоную поліціянту, сподіваючись, що він хоча б зараз візьме слухавку, адже я ж скидала йому адресу Кіри, і він мав би до неї заявитись з питаннями. Але зараз дізнатись про їхню ймовірну розмову таки не вдається - слухавку знову ніхто не бере. 

  Ще здалеку на коридорі бачу Кіру, яка спілкується з Олександром Дмитровичем. При цьому вона до нього усміхається на всі тридцять два, груди висовує вперед, дупцю назад… Ото вже старається сподобатись. Навіть своє кучеряве волосся сьогодні вирівняла, сподіваючись привернути до себе увагу боса. Але той дивиться на неї без зацікавленості. Спілкується прямо дивлячись в очі й вигляд у нього досить холодний. А вона казала, що він на Крістіана Грея схожий. Та де там? Холодний, неначе айсберг. Кірі не просто буде підкорити цю вершину, особливо, якщо запросить до себе в ту нору, де живе. Ні, шансів немає. 

  Я направляюсь до свого робочого місця, як керівництво мене помічає.

-Каміло Ігорівно, - звучить басистий голос Олександра Дмитровича, - нам треба багато чого обговорити.

  Угу, зараз знову завалить мене горою роботи, а сам гайне на острови з якоюсь ефектною мадам, яка точно не схожа на простолюдинку Кіру, в якої зараз трісне хребет від того, що так випинає груди. Ой, груди… Тільки якщо так можна назвати одиничку. І от знову мені шкода цю дівчину.

  Впевнено підходжу до свого боса й він одразу махає, щоб увійшла в його кабінет.

-Олександре Дмитровичу, а як же… - Кіра враз забуває про поставу й лише розгублено дивитися на чоловіка своєї мрії.

-Кіро, ваші пропозиції цікаві, але я зараз зайнятий нагальними питаннями, які вимагають негайного вирішення. Зробить поки те, що вас попрохав, і чай, будь ласка

  Вона схиляє голову перед своїм повелителем і миттю щезає з виду.

-У нас з’явились якісь проблеми? - питаю боса.

-Ні… не зважайте. Ви, Каміло Ігорівно, прекрасно справляєтесь зі своєю роботою. Хоча двоє працівників натякали на те, що надто суворо з ними обходитесь, але мене це лише тішить. Дисципліна - ключ до успіху. Правда ж? 

  Він знову махає в бік свого кабінету й набагато зацікавленіше на мене дивиться, ніж щойно на мою подругу. Колишню подругу! За його столом і звітую стосовно зон мого впливу й навіть більше.

-Ви працюєте наднормово й справляєтесь краще, ніж я міг очікувати від білявки з червоними вустами, - зізнається цей значно старший чоловік з ідеальною борідкою. - Не дарма мені радили взяти саме вас в компанію. Таку сильну й владну… До речі, хочу вас пригостити. Поруч є непоганий ресторан, я ще сьогодні не снідав, тож складіть мені компанію. 

  Не впевнена, що він настільки вдячний за виконану роботу, бо вивчає мене поглядом і можу запідозрити, що має на мене якісь інші плани. Це бентежить. 

-Зараз знову назбиралось багато роботи й, чесно кажучи, я зовсім не голодна, тому дочекаюсь вас на робочому місці, - ввічливо відмовляю.