6. Знову він

Досі не можу зрозуміти, чи довіряю Кірі. Вона не схожа на злодюжку. Хоча звідки мені знати, як виглядають крадії? Але ж все вказує на те, що це вона мені підсипала щось в пляшку. Якби ще хоч ми разом пили той “Апероль”, але ж ні, бо вона колотила коктейлі й могла той напій наливати лише мені. І цей факт знову ж таки летить проти неї. Я розгублена й розчарована. Швидше б той поліціянт пред’явив реальні докази й допоміг скласти картинку повністю. 

  Поки їду до сестри Дарини. Досі нам сердитись одна на одну. Та й зараз реально її допомога потрібна. Сховаю заощадження в неї. От тільки ще б знати, куди тепер її занесло. Вона після сварки з’їжджала від свого хлопця, але тепер, можливо, вони вже помирились? Я ж знаю, де той тип живе, бо допомагала Дарині перевезти речі, тож логічно буде туди ж і поїхати. А слухавку Дашка не бере, бо щойно я вже намагалась додзвонитись. 

  Посеред дороги вивертаю кермо, бо несподівано навіть для себе вирішую навідатись до своєї домівки. Хвилююсь, чи нічого там знову не змінилось за моєї відсутності. Та й комплект вульгарної білизни зі Сваровськими камінчиками хочу взяти, бо відчуваю, що він мені знадобиться. Готова закластися, що Ден знову атакує мене, як тільки з’явлюсь на порозі. Мабуть, у нього вже давно не було дівчини.

 В автівці стає спекотно, тому опускаю вікно й вітер колише волосся, ще більше закручуючи локони. От і знайомі ворота. Тисну кнопку на своєму пульті - і тепер шлях вільний. Під’їжджаю до рідного з недавнього часу котеджу й зупиняюсь біля своїх останніх дверей. 

  У моїй оселі все так, як і було. Хочеться тут залишитись, але Ден чекає, я ж обіцяла йому повернутись. Беру білизну на спеціальному гламурному вішаку й так і йду з нею до автівки. А що? Тесла припаркована впритул до вхідних дверей, тож сумку не брала,  в ній і залишила. Та тільки-но відчиняю двері, як під'їжджає ще одне авто. Паркується біля мого. Здається, у моїх сусідів інші автівки, та й не паркують вони так близько до мого житла. Тоді хто це?

  Сканую поглядом незнайомий автомобіль, як з нього виходить Платон. Той самий! Мій колишній хлопець! О ні…

  Дихання враз збивається, боляче закусую щоки зсередини й намагаюся швидко провернути ключа, щоб швидше піти. Навіть вже готова не зачиняти житло, все одно там більше немає що красти. Але все ж…

-Камі… - чую голос, нестерпно знайомий, пронизуючий наскрізь вздовж і впоперек. 

  Платон одразу ж підходить. Проникливо дивитися на мене. Я це відчуваю кожною клітинкою тіла, хоч і не дивлюсь в його бік, просто добре знаю цього чоловіка. 

-Я ж обіцяв, що повернуся, - нагадує він.

  Нарешті ключ піддається мені, але тепер швидко забрати ноги не вдасться. Між нами вже починається діалог, і його не уникнути, але я спробую хоча б скоротити.

-Навіщо?! - несамовито запитую. - Навіщо ти знову сюди приїхав? Платоне… між нами все скінчено, я вже казала про це.

-А я казав, що хочу поговорити. Не дам спокою, поки не вислухаєш мене. 

  Він так близько, що з’являється відчуття наче млію. Тепер не можу не поглянути на нього, хоча в його блакитні очі дивитись боляче. Душевна рана ще досі не загоїлась. Я ніколи не пробачу зраду цьому чоловіку. Тепер ненавиджу його всім своїм єством.

-Скажи, ти з глузду з’їхав? - питаю абсолютно серйозно.

  Він злегка посміхається.

-Можливо, через тебе, Камі.

-Я чула, що ти змінився: став суворішим, цілеспрямованим… Але не треба ці нові якості застосовувати на мені. Я не хочу розмови, тож її не буде. І я з’їхала звідси, якщо що, от останні речі забираю. Тепер живу у свого нового хлопця. Ти ж не станеш мене шукати знову? 

-Це я тобі подарував цей комплект, - нагадує він. - Ти в ньому така спокуслива. Не хочу, щоб хтось тебе бачив у ньому.

-Припини! Ось, - вкладаю комплект йому в руки, - на пам’ять. А від мене відчепись.

-Твій хлопець - Денис?

  На мить завмираю, дозволяючи собі проаналізувати те, що відбувається. Але в голові безлад.

-Ти вже знаєш про нього? Насправді Ден не здогадується, що ми з тобою… Я не хочу, щоб це якось впливало на вашу спільну роботу.

-Денис - тямущий хлопець, тож я не звільнив би його лише тому, що ви з ним випадково сходили на побачення. Я взагалі не уявляю вас разом. Він - дуже мутний тип, я досі не можу його розгадати. 

-Платоне… - нервово називаю його ім’я, - благаю, більше не шукай мене.

-Одна лише зустріч, Камі.

-Ні…

-Одна. Єдина, - він так говорить, наче не просить про неї, а констатує факт, що вона точно відбудеться. 

-Цього не буде, - майже шепочу.

  При цьому нестямно киваю головою, заперечуючи, тоді прудко влітаю у свою Теслу й заводжу двигун. Таке відчуття, що мій колишній зараз одним рухом втримає авто, щоб воно не рухнулось з місця. І чого він так прив’язався? Скільки ще має пройти часу, щоб забув мене? 

  Рушаю з місця, набираючи швидкість. Та все одно заглядаю в дзеркало, щоб впевнитись, що віддаляюсь, і він не поїде слідом. Це було б вже занадто. Хоча його вторгнення в моє життя знову - теж поза межами дозволеного. І це ж треба, щоб так збігся мій приїзд і його. Містика якась… Хоча, мабуть, він якось дізнався, що я вдома. Ще не вистачало, щоб хтось за мною стежив за його проханням!

***

   Після зустрічі з Платоном почуваюся поникло. Їй-богу, неначе всю радість з мене викачали. Знову він все зіпсував. Поки навіть не хочеться їхати до Дениса. Було б ідеально поплакатись в жилетку сестри, але я ж не розмазня якась, тому лише з усіх сил намагатимусь не згадувати нашу з Платоном зустріч і не аналізувати його прохання про зустріч.

  Приїжджаю до сучасних багатоповерхівок, в одній з яких сподіваюся знайти сестру. Дзвоню на телефон їй вдруге, але та знову не приймає дзвінок. Та це мене не зупиняє. Паркуюсь і тягну сумку до під’їзду. 

  Двері відчиняє Даша. Мені ж мало пощастити хоч раз!