Пролог

Пролог

    - Добрий вечір, пане,- підлесливо привітався зі мною старий на лавці біля входу в село. 

    - Ось так одразу визначив, що я пан?  - з усмішкою запитав я в нього, призупинившись поруч, кумедний старий, та й відвик я за останні кілька місяців від нормального спілкування людською мовою, а не мовою сили. 

    - Ну як же, чоботи зі шкіри молодого дреяра, штани зі шкіри мадибара, укріплені рунною схемою, зробленою срібною ниткою. А куртка і зовсім, невже демонічна шкіра? - здивувався навіть сам старий, а я зрозумів, що він не такий вже й простий. 

       Придивившись в ауру старого, я побачив сліди серйозних травм, які так до кінця і не загоїлися через неправильне лікування, ну і мітки від убивств розумних, кілька десятків міток, і розташовані вони були вельми щільно на його енергетиці, все він отримав протягом кількох років.  Навіть без того, щоб лізти до нього в голову, я міг зробити певні висновки, він, найімовірніше, був солдатом у молодості, а зараз уже доживав свій вік у селі.

       Діагностичне заклинання, яке я кинув на нього вже суто на автоматі, показувало, що якщо не лікувати його, то вже за кілька років старий помре, але це були не мої проблеми, а от просто поговорити зі старим я був не проти.

       - А я ж спеціально просив, щоб зовні було схоже на одяг простого мисливця,- присів я поруч зі старим на лавку. - Скажи, що видало?

       - Обдурили тебе, хлопче, — усміхнувся старий, — Я можу на "ти" до тебе звертатися?" - схаменувся старий, якби я був представником місцевої золотої молоді, то вже міг би вбити його на місці й мені за це нічого не було б. Але старий явно відчув, що я не з таких, але все ж вирішив перестрахуватися й уточнити.

       - Можна, старому вояці багато чого можна. Повстання Анхеля Міченого? - вирішив показати й свою освіченість я.

         - А молодь нині не настільки пропаща, як у мій час. Знає історію, — задоволено усміхнувся старий, — Старшина першого класу Орто Фіксель, — підвівся з лавки старий, хоч і було йому це непросто. - Фрегат його величності "Клаша Першого".

        - О, та ти з флотських, як же тебе занесло сюди, старий? До найближчого порту понад п'ять сотень лі,- розслабився я, відкинувшись на спинку лавки, як же добре було ось так сидіти та базікати, не побоюючись, що хтось накинеться на тебе в будь-яку секунду. 

         - Баба,- відповів, посміхнувшись, Орто після того, як сів назад на лавку. - Я ж списаний був на землю після того, як снаряд повстанців розірвався за три ярди від мене. Пощастило, що переді мною мажонок наш стояв, він спробував щитом прикритися. Ех, слабенький він був, казав я баті нашому, "Нам потрібен майстер, майстер, а не цей підмайстер", ну хто ж мене слухає, так і ходили з мажонком у відділенні. Але своє він зробив, прикрив нас від осколків, майже, але самого розірвало на частини. Ех, шкода малого, лише п'ятнадцять років було. Але це теми не стосується,- схаменувся старий, було видно, що він теж був поговорити не проти. Мабуть, тут він уже всіх своїми розмовами дістав, а ось свіжі вуха в особі мене він одразу вловив... —  Ну так от, лежу я в госпіталі, половина кісток переламана, так ще й ящура підхопив. Ці ж діти мадибара, осколки всякою поганню покривали.  Ну ось, лежу і думаю, що пора здихати, і так шкода себе стало, я ж навіть бабу не разу не мав тоді ще. Відразу після училища на корабель потрапив.  А там із дисципліною суворо, десять років безвилазно на кораблі сидів.  Ну так от, думаю, треба бабу перед смертю і пристаю до медсестрички, "Ну дай мені, а то так і помру, не спробувавши бабу". - тут старий замовк, явно згадуючи свою молодість,- А вона як огріла мене шваброю, та і як закричить, що покаже мені, як із непристойними проханнями до дівчат приставати.  Т-а-а-а-к, хороші спогади, через пів року ми одружилися в центральному храмі Маажа. Ну, а там відправили Ріку сюди, ну і я разом із нею на посаду старости, яким і є я досі,- розправив груди старий.  - Ну і раз ти вже знаєш про мене, то, може, про себе розкажеш? - тут старий у ментальному спектрі напружився і приготувався кинутися рукою до кишені, якщо що. Придивившись до кишені, я побачив одноразовий артефакт із плазмовим списом, серйозно, однак. Тепер ставало зрозуміло, до чого ця розмова була, старий хоче зрозуміти, що за незрозумілий тип прийшов у підзвітне до нього село. 

        - Не бійся, паскудити не буду, — відповів я, відкривши своє ментальне тіло, другий артефакт старого, що показує, бреше чи говорить правду співрозмовник, залишився прохолодним, що свідчило про те, що я не брешу, — Є тут у мене одна справа за кілька кілометрів від села. Думаю, ти чув про проклятий яр?

           - Чув, — відповів старий, напружившись навіть ще більше, — Місце масового поховання, понад десять тисяч солдатів поховали після битви, що відбулася неподалік чотири десятки років тому.  Ти маг?

          - Маг, відправили мене перевірити поховання, столичні маги фіксують коливання магічного фону в межах яру. - відповів я правду, і старий ще більше напружився, але після оцінювально глянув на мене.

           - Я хочу знати, що там відбувається. Думаю, я маю право на це, ми живемо всього за пару лі звідти, і останнім часом худоба, що пасеться в тому напрямку, почала пропадати. А два тижні тому Самір, пастух наш, пропав. Ми думали, що він у місто втік, але те, що ти кажеш...

           - Не варто переживати з цього приводу. Я все дізнаюся і скажу, якщо там справді щось небезпечне є. - зараз я вже перевірив думки старого, щоб переконатися, що він ніяк не замішаний у справі. І він не був замішаний, він справді переймався з цього приводу. - А поки що, може, пригостиш мене чимось? А то добиратися сюди довелося з двома пересадками.  Начальство відмовилося оплатити прямий телепорт,- поскаржився я на начальство навмисно, служиві люди люблять скаржитися на своє начальство, ось і я скаржився, щоб зійти за свого.  Начальство насправді відмовилося оплачувати телепорт, а ось те, що я чудово і сам міг телепортуватися, ніхто не знав, і те, що я два тижні, покладені на дорогу, провів не в дорозі, теж нікому краще не знати, нехай і далі думають, що я звичайний майстер-універсал, яких в імперії було хоч греблю гати.