Глава 1

Глава 1

 - Отже, ти знову тут,- вимовив я, сідаючи поруч із Флорою, яка сіпнулася від несподіванки.

      - Не лякай мене так,- штовхнула мене плечем Флора, після чого знову перевела погляд на голограму, що транслювала те, що відбувається за бортом корабля. З огляду на те, що ми перебували в гіперпросторі, голограма передавала розводи, що переливалися на краю поля Геллара і Рігеля від зіткнення з енергіями гіпера. Звісно, це був не той гіперпростір, до якого я звик у Співдружності, все ж таки фізичні закони відрізнялися в цих всесвітах, але загалом характеристики були практично ті самі. Хіба що від місцевого гіпера несло неабияк хаосом. Найімовірніше, місцевий гіперпростір десь перетинався з хаосом, через що й тхнуло деяким ментальним тиском божевілля. 

       - Я ж тобі вже казав, не варто вслухатися в гіпер псионам. Це до добра ніколи не призводить,- обійняв я свою дівчину. Вона відразу довірливо потягнулася до мене, прикривши очі.

        - Тут спокійно, завивання в ментальному спектрі разом із візуалізацією цього виміру налаштовує на медитативний лад, - відповіла Флора, - Адже ми не повернемося вже ніколи до школи? - відкривши очі, Фло подивилася на мене запитально.

        - Не повернемося,- відповів я чесно, незважаючи на те, що хотілося обнадіяти дівчину. Але ні, наші стосунки побудовані на відсутності брехні. Так, ми можемо не договорювати, але на пряме запитання брехати ми не будемо. - Там на нас нічого доброго не чекає.

        - Розумію,- важко зітхнувши, вимовила Флора,- А я так і не встигла ні з ким попрощатися.   Чим я буду займатися тут?

        - А чим би ти хотіла зайнятися? - запитав я в неї.

        - Я бачила у вас на кораблі оранжерею з магічними рослинами,- сказала Флора,- Я можу там працювати?

        - Звісно,- усміхнувся я від того, що вона так легко знайшла для себе роботу. - Кому, як не магу природи, цим займатися. Ну що, йдемо до всіх?

         - Вони мене лякають, - скривилася Флора, - Особливо цей Ютар, він якийсь не такий, - відповіла дівчина, притулившись до мене ще щільніше, - А цей демон? Фіск, я не хочу, щоб ти з нею залишався наодинці. - почув я ревнощі в голосі Флора. Її можна було зрозуміти, Лейла не любила сильно обтяжувати себе одягом. За фактом вона носила лише спідницю, на якій було закріплено безліч артефактів, та й вона сама була артефактом, який давав змогу її носити і в бойовій формі, і топіком, який її змусив вдягнути Симеон. А то, за його словами, він думати не може в її присутності. 

       - Добре, люба, - поцілував я сумну дівчину в лобик, - Ходімо тоді в нашу каюту, я дам тобі інструкції з експлуатації ручного управління на кораблі.

       - А цю вашу "нейромережу"?  Поставити не можете? - запитала Флора в мене.

       - У теорії з моїх нанітів можна створити нову нейромережу, але мені для цього треба підняти кібернетику на кілька рангів, а нових баз у мене немає, - посміхнувся я у відповідь, - Тож вручну все доведеться робити... - Насправді, знання Улі і Гільшака давали змогу створити аналог нейромережі, от тільки сенсу особливо в цьому не було. - Коли повернемося до мене, я поставлю тобі найкращу нейромережу.

         - Я зловила тебе на слові,- усміхнулася Флора, встаючи з диванчика.- Ходімо.

         - Ходімо,- відповів я, встаючи слідом за нею. Порівняно з Дженною, Флора досить легко пережила своє пробудження далеко від рідного світу. Але все ж теж у неї на цьому тлі розвинулася депресія. А в Дженни депресією все не обмежилося, це вилилося навіть у кілька великих скандалів. Зараз Симеон намагається весь свій час приділяти доньці, можна сказати, він заново з нею знайомиться. 

        Перехід у гіперпростір супроводжувався моторошними гравітаційними аномаліями. Гадки не маю, що там сталося з ангелами і демонами, які оточили базу, але те, що ми порушили орбіту природного супутника планети, це точно.

        Якби не завбачливість Улі і Гільшака щодо щільності поля Геллара і поля Рігеля, то не факт, що корабель взагалі вцілів би в цьому штормі з гравітаційних аномалій. 

       Але нам пощастило, хоч і виникло серйозне перевантаження на піку впливу спотворень у момент провалювання в гіперпростір, але крім кількох десятків дефлекторів, нічого не вийшло з ладу.

     Ми ж із Симеоном ще в перший день польоту в гіперпросторі покинули корабель і замінили на його поверхні всі пошкоджені дефлектори, просто про всяк випадок. Благо синтезатор, створений із нанітів Гільшака, міг виробляти практично будь-яке обладнання на рівні третього-четвертого поколінь техніки зі Співдружності. Головне, щоб об'єкт був не дуже великий.

       Більш технологічні речі виробляти доводилося в ручному режимі управління нанітами, і це був морок. Необхідно було прописувати ледь не атомарну структуру пристрою. 

        Сильно автоматизувати цей процес було неможливо, тож із реально високотехнологічного обладнання у нас було лише найнеобхідніше. На другий день польоту прокинулися Флора і Дженна.

    Флора доволі нормально сприйняла новину про те, що вона покинула наш дім у школі, все ж таки вона була готова до цього. Але все одно легка депресія в дівчини була. Вона не знала, куди себе приткнути. У школі вона була потрібна скрізь. А на кораблі вона, по суті, потрібна була лише мені. 

           І Фло це чудово відчувала у ставленні всіх до себе. Лише Симеон ставився до неї нормально, ну, як нормально, так само як і раніше, а до його поведінки Флора вже звикла. Решта ж не приховували свої емоції, а не вони прямо говорили, що дівчина на борту небажаний гість.

        На жаль, весь час приділити Флорі під час польоту в мене не вийшло. Корабель був готовий не повністю, точніше, літати він міг, але більшість другорядних систем не працювали. 

         Ось їхнім створенням, монтажем і налаштуванням я займався по п'ятнадцять годин на добу. Десять годин нашого двадцятип'ятигодинного дня на кораблі, що залишилися, я проводив усе ж таки зі своєю дівчиною, яку постійно знаходив на оглядовій палубі.