Глава 5

Глава 5

  - Фіск, не гальмуй, мені терміново необхідне прикриття,- отримав я повідомлення від Симеона, воно і привело мене до тями після активації вміння одного з жерців світла, нині вже мертвого, його голова лежала на відстані кількох метрів від тіла, а судячи зі злегка запеченої плоті в місці декапітації та запаху плавленої плоті, це зробив Симеон за допомогою свого фірмового вміння з використанням електрики.

      - Так, зараз, я прийшов до тями,- насилу піднявся я на ноги, у мене буквально кожна клітина тіла горіла від болю, і, щоб хоч якось рухатися, довелося допомагати собі телекінезом,- Я готовий.

      - Ну нарешті, - відповів Симеон, у чиєму голосі відчулося полегшення, було приємно, що він усе ж таки переймався моїм станом.-. Мені треба зняти того снайпера з даху, інакше без розкриття нам не втекти, відволічи його своїм доппелем... - після цього Симеон вибіг з укриття у вигляді товстезної стіни храму, в якому ми ховалися.

        Я насилу встиг створити доппеля, який вискочив слідом і почав кидатися на всі боки сферами темряви, до рівня заклинань темряви Дарко мені було далеко, але вже такий базовий дріб'язок я міг створювати.

        Поки доппель створював непроникну для звичайних почуттів зону, Симеон встиг добігти до стіни будівлі, на даху якої ховався снайпер, і, не сповільнюючись, уже по стіні побіг до самого снайпера, який через кількасот одночасно запущених сфер пітьми загубив із поля зору Симеона.

      Отримавши кілька секунд вільного часу, я активував одразу кілька середніх зцілень, які привели мене негайно до ладу. Саме в цей момент я почув крик болю з даху, а за секунду вологий шмяк на бруківці за кілька метрів від входу в храм.

      Визирнувши назовні, я побачив тіло молодого хлопця, яке здригалося в передсмертних судомах, він намагався зробити хоч один вдих, але замість цього з рота йшла кров, що пузирилася від повітря.  Незважаючи на свій стан, він не випустив зі своїх рук спеціальний артефакт гвардійців Церкви Світла, що дозволяє знищувати поодинокі цілі з величезної відстані. За мить до того, як у нього зупинилося серце, він все ж таки знайшов мене своїм поглядом, і, на подив, він не відчував злості або ненависті до мене, він просто відчував смиренність зі своєю долею. Наступної секунди я почув звук удару металу об бруківку поруч зі мною, а за секунду - голос Симеона.

       - Чого встав? Знову завис? Нам треба йти, поки не прийшла підмога.- вдарив мене по плечу Симеон.

       - Він не був злий на нас, він не ненавидів нас, він просто змирився зі своєю смертю, - сказав я.

        - А що ти хотів від цих бовдурів? У них усі мізки промиті гірше, ніж у темних. А тепер досить тут стояти, нам треба дістатися до делегації темних і вбити кількох жерців, - промовив Симеон, - Ну що ти ще стоїш? Давай підемо.

        Симеон мав рацію, треба діяти, занадто щось мене зачепила смерть одного з гвардійців Церкви Світла, але ж перед цим особисто своїми руками відправив на той світ десяток жерців у цьому другорядному храмі.

         Але там були запеклі виродки, які тільки й думали про своє благо, а це всього лише ще вчорашня дитина, що стала гвардійцем і захищає храм, незважаючи на явну перевагу сил з нашого боку. 

           Гойнер хоч і не був центральним містом для культу Бога Світла, але був важливою частиною цієї величезної організації, що розгорнулася на трьох із чотирьох континентах. 

          Саме в цьому місті розташовувався один із двох підготовчих центрів гвардійців Світла і саме тут навчали молодих жерців контролю над своїм набутим даром.

          Тож магів світла і жерців тут було чимало. А вже про необдарованих представників цього культу я і зовсім промовчу.  На жаль, наша провокація з підкинутим вааксадитом хоч і викликала резонанс, але жерці інших конфесій, які були на аукціоні, змогли примирити світлих і темних. 

            Хоч і змусили повернути весь вааксадит темним разом із компенсацією в розмірі вартості всього вааксадита, темні ж виплатили відкуп за вбивство двох паладинів світла - одного в Марзелі під час пограбування й одного тут уже. 

           І хоч рівень ненависті значно підвищився, але до потрібного нам не дійшов. У зв'язку з цим нам довелося дещо інтенсифікувати напругу і зімітувати наліт на храм підготовки молодих жерців світла.

           Власне, молодих ми і не чіпали, бо вони все одно нічого не являли собою в бойовому плані, а ось їхніх учителів прорідили, причому вбивали тих, на кого висіли замовлення в гільдії вбивств, виявилося, незважаючи на те, що вони жерці Світла, у них було чимало вельми темних грішків за спиною. І багато хто був не проти їх знищити, ось тільки мало хто ризикував з ними зв'язуватися.

         Ми ж зімітували напади вбивць. Так ми показали, що темні спочатку не збиралися світитися і хотіли просто грохнути кількох жерців як помсту, прикрившись гільдією вбивств, але в процесі нападу маги темряви не змогли стримати маскування і скористалися своїми специфічними вміннями, чим і видали себе.

             І все йшло вельми добре, поки один із жерців не скористався "карою справедливого світла", дуже потужним умінням, доступним жерцям середнього і вищого рівнів посвяти.

          Воно не вбиває нікого, але змушує випробувати на собі все, що відчували жертви перед смертю. Таким чином, я за пару секунд відчув на собі все, що відчували вбиті в цьому світі мною розумні. 

           Це ще добре, що сліди смертей розумних зі Співдружності зникли з моєї душі під час потрапляння сюди. Симеон встиг якимось чином прикритися і ліквідував решту вчителів жерців і одного гвардійця, який стріляв бомбами світла з далекобійного артефакту церковників. 

        Не будь я менталістом, і навіть якби не помер від больового шоку, то вже точно збожеволів би від того болю, що його відчув не тільки на фізичному рівні, а й на духовному. 

        Все ж мерзенні вміння у цих світлих бувають.   Поки я розмірковував про те, що сталося, ми разом із Симеоном дісталися до невеликого представництва Церкви Темряви в Гойнері, судячи з кількості аур, що відчувалися за парканом, та з їхніх метань, там щось готувалося.