Розділ 1

Розділ 1

      - Апчхи,- чхнув я, щойно зайшов усередину будинку Симеона, так уже, цьому будинку дуже серйозне прибирання не завадить.

       Нам, просто щоб дістатися через зарості здичавілого винограду, що обплели весь будинок, довелося витратити десяток хвилин. Симеон чомусь не бажав просто прорізати прохід до дверей через стовбури винограду, він дуже обережно, використовуючи невідомі мені заклинання і телекінез, змусив розступитися виноград у напрямку входу в будинок.

       Але на цьому наш шлях до будинку не закінчився, за минулий час двері приросли до одвірка, і тут уже настала моя черга роботи. Обережно, намагаючись не пошкодити злегка безглуздо зроблені двері з дерева і металу, я впливав по всьому периметру дверей, крім петель, своєю здатністю.

       Чесно кажучи, я не розумів причини, через яку Симеон не бажав позбутися розсохлих і проржавілих дверей. Але це був його дім, а тому я й не сперечався з ним.

        А ось варто було зайти в дім і зробити кілька кроків, які здійняли пил у коридорі, як я розчихався. Довелося активувати фільтр у носі, щоб припинити чхати, але свербіж у носі потім залишався ще хвилин тридцять, від чого хотілося постійно чхнути.

- Так, прибирання тут явно не завадить,- вимовив я,- У тебе є якась пси-техніка для наведення порядку?

        - У цьому будинку псионіку треба використовувати по мінімуму, - вимовив Симеон, не повертаючись до мене, сам він стояв перед стіною в коридорі, приклавши руку на висоті свого пояса до напису на ній, закривши при цьому очі. 

         - Є якась на це причина? - запитав я в нього, зробивши кілька кроків углиб коридору по скрипучій підлозі.

         - Так, я так хочу, - коротко відповів він, відсторонюючись від стіни, - Ходімо, сподіваюся, відра залишилися на місці, а на ганчірки можна пустити штори, - пройшовши у вітальню, Симеон зірвав із карниза напівз'їдену міллю штору.  

         - У сенсі "Я так хочу"? - обурився я, - Ти хочеш тут усе прибрати вручну? Та тут із псионікою кілька годин роботи, а без неї кілька днів.

        - Це мій дім і тут саме такі правила,- повернувся до мене Симеон, і, судячи з виразу обличчя, він був дуже серйозний у своїх словах,- У моєму домі не використовувати псионіку, не розгортати скафандр. 

         - Зрозумів я, зрозумів я,- вирішив я не продовжувати наполягати. Усе ж не варто було сваритися через дрібниці, та й не розумію я поки що цього нового Симеона, він не надто схожий на того, кого я пам'ятав. Але тут немає нічого дивного, це для мене минуло менше року з нашої останньої зустрічі, а для нього понад п'ять десятиліть.- Ну хоч на вулиці я можу використовувати телекінез?

         - У дворі можеш,- усміхнувся Симеон,- Вибач, що я ось так грубий, але на це є причини.

- Та я зрозумів, не переймайся,- усміхнувся я у відповідь,- Ну що, за роботу?

         - За роботу, а після ввечері сходимо в один заклад, сподіваюся, за минулі часи, поки я був у стазисі, він ще не зачинився... - відповів Симеон, вручивши мені два відра з комори, після чого скерував до річки по воду. Услід за мною попрямував і він.

Будинок виявився, незважаючи на свій більш ніж поважний вік, у доброму стані. Звісно, у нього було чимало проблем, ті ж розсохлі підлоги і стелі, двері, що вросли в дверні одвірки, жучки різні, що з'явилися в будинку.

         Та й меблі практично всі зжрані міллю і жучками-деревоїдами були. На мій подив, Симеон не викидав їх, він дбайливо зносив рештки меблів у вітальню, де і складував їх.

        Судячи з емоцій, що іноді проскакували з-під ментальних щитів, Симеон був сповнений смутку при цьому і чомусь затаєної радості, коли розглядав особливо кривий малюнок на ніжці стільця або ліжка.

         Дивно це було, але я не ліз у душу до нього. Цей Симеон був не той молодий хлопець, якого я знав. А ось ким він тепер був мені, тільки належало з'ясувати, і це було одним із найважливіших завдань на поточний момент для мене. Варто було зрозуміти, чи варто з ним мати справи? Чи, може, краще розійтися нам кожному своєю дорогою.

      А поки що я просто придивлявся до нього і допомагав із прибиранням у будинку. Найосновнішим завданням було прибрати пил у всьому домі й покінчити з теперішніми мешканцями будинку. А їх було чимало: кілька колоній диких бджіл, мурахи, жучки-деревоїди, міль і багато якоїсь гидоти, яку я навіть не знав. І якщо з прибиранням пилу було все більш-менш зрозуміло, треба було принести з річки чисту воду, що я робив за допомогою телекінезу, а потім ручками ганчірками витирати пил усюди, то ось як вивести жуків без псионіки, я так і не придумав. На відміну від Симеона, він у прибудові до будинку колупався близько години і вийшов звідти з обкурювачем для вуликів, але, судячи з фіолетового диму, що виходив із нього, там було нестандартне паливо.

       Протягом трьох годин Симеон обробляв усі приміщення в будинку, і, лише коли цей фіолетовий дим заповнив приміщення до такої міри, що далі двадцяти сантиметрів нічого не було видно, він залишив дім і приєднався до мене, який уже понад дві години відпочивав на шезлонгу, зробленому із землі. 

        - У нас є годин п'ять, перш ніж суміш Дарімара розвіється, - промовив Симеон, - Дуже ефективна гидота проти всілякої живності, і головне - виготовляється просто, лише десяток травичок і смола дерева Дарі.

       - Та ти ніяк зіллєваром став,- усміхнувся я. 

        - Де там, це ось Ойра була майстром-зіллєваром, а я так, на підхваті, - вимовив Симеон у відповідь. 

        - Ойра? - вловив я ніжність щодо цього імені.

        - Не важливо,- насупився Симеон,- Але так, я навчився варити деякі зілля. Здебільшого отрути, але й крім них дещо вмію.

         - Що робити зараз будемо? - запитав я в нього.

          - Мені потрібен нормальний одяг, а після вирушимо в один паб на півночі Шарака.- відповів Симеон.

            - Я так розумію, ти освоїв повноцінно телепортацію? - запитав я в нього.