Розділ 3
- ...прямуєте до сімнадцятого шлюзу,- закінчила свої настанови диспетчер космічної станції "Вітер змін".
На станції через обмежений розмір лише в триста метрів у діаметрі був лише один ангар для ВІП-шатлів і човників, решта охочих прибути на станцію мали пристикуватися до одного із сорока шлюзів, розташованих рівномірно по всій станції.
Перші двадцять шлюзів призначалися для місцевих суден, і на вході був відсутній прикордонний контроль, лише біологічна перевірка, і все, ось до одного з них нас і направили.
- Прошу передати управління маневровими двигунами,- це вже з нами зв'язався оператор шлюзу, коли ми зависли перед ним на відстані п'ятдесяти метрів. Самостійне стикування було заборонено, оскільки ніхто не був упевнений у вміннях пілотів, краще було не ризикувати.
- Передаю,- відповів я в образі Ріна,- Код доступу сигма тридцять один альфа шість омега дев'яносто три.
- Починаю зближення, - наш човник почав повільно наближатися до шлюзу, - активую передні гальмівні двигуни, є повна зупинка, роблю захоплення, - у цю мить ми почули те, як маніпулятори з магнітними захопленнями торкнулися корпусу човника, - Є захоплення, починаю розворот і висунення стикувального рукава.
Озвучування кожного моменту трохи дратувало, але це було зроблено навмисно, щоб у разі будь-якої події можна було довести, що оператор усвідомлював свої дії.
Контакт зі стикувальним рукавом передався легкою вібрацією по корпусу човника. Усі ж одразу ж почали працювати потужні електромагнітні захоплення, які на мить увійшли в резонанс з інерційним компенсатором, через що й відчули легку вібрацію.
- Триває заповнення рукава повітряною сумішшю. Готово, можете покинути корабель, попереджаю, ви зобов'язані пройти сканування відразу після того, як підніметеся на борт станції. Приємного проведення часу.- після цих слів оператор відключився від нашого каналу зв'язку.
- Зустріч за дві години, можемо трохи прогулятися і вивчити територію,- запропонував Гільшак в образі двох із половиною метрового громили. До такого навіть мені було б страшно підходити.
- Та тут і гуляти ніде. Кілька ресторанів із приватними кабінетами для переговорів, готель, маленький парк і вантажні термінали,- відповів я, вивчаючи карту. Хіба що посидіти на оглядовій палубі і поспостерігати за Шаррном, але це дещо не вписується в поведінку Ріна. Він би, найімовірніше, дочекався моменту зустрічі на човнику. До речі, а де ти його взяв?
- Викрав, - відповів, усміхнувшись, Гільшак, - Це справді човник Ріна, але він про нього забув і вже не згадає до того, як спрацюють тобою встановлені ментальні закладки.
- Було щось цікаве на борту? - запитав я в Гільшака.
- Трохи наркоти і більше нічого. До речі, ось, візьми, просип на комбінезон трохи її, можеш навіть вдихнути. Так сканери вважатимуть тебе під наркотою, а Рін завжди трохи під нею.
- Не люблю наркоту,- скривився я, але виконав прохання Гільшака, одразу ж нейтралізувавши дію наркотику за допомогою нейромережі та симбіонтів.
- Раз ми тут затримуємося, то давай ще раз пройдемося по твоїй масці.
- Навіщо, це буде вже двадцятий раз?" - не хотілося мені зайвий раз відчувати себе виродком Ріном, але ж під час активації маски я реально себе так відчуваю.
За півтори години, коли настав час іти на зустріч, я навіть зітхнув із полегшенням, щоправда, ненадовго, лише на кілька хвилин. Коротка медитація дозволила викинути все зайве з голови, після чого я знову активував маску особистості виродка Ріна.
Проходження біологічного контролю було досить умовним, нас просвітили сканером і пропустили на станцію, до того ж сканери не змогли навіть пробитися крізь маскування скафандрів, вони рахували саме те, що нам і треба було.
А далі ми вже спокійно попрямували до ресторану "Вершина світу", назва в ресторану була доволі пафосною, але дещо в ньому справді було, що давало змогу його так називати.
По-перше, це камінь з вершини найвищої гори Шаррна в центрі ресторану, а по-друге, це величезні ілюмінатори від підлоги до стелі, спрямовані в бік Шаррна.
У цьому ресторані був загальний зал всього на п'ятнадцять місць і вісім кімнат для переговорів, ось в одну з таких кімнат ми і попрямували. Я, діючи як Рін, не забув, проходячи повз офіціантку, вщипнути її за дупу, а коли та обурилася, хтиво розсміятися.
У переговорній я одразу ж замовив собі "Атомний" коктейль. Улюблений алкогольний коктейль Ріна, до складу якого входив спирт, трохи дозволених легких наркотиків седативного характеру і трохи більше, навпаки, підбадьорливого характеру. Ця суміш, судячи зі спогадів Ріна, дійсно пробирала до атомів. Пити її я не збирався, роблячи ковток, я вже в роті знищував коктейль за допомогою своєї здатності.
- Пане Осангу, радий, що ви змогли прибути на зустріч сьогодні... - вимовив голос з боку дверей до кімнати. Повернувшись, я побачив двох чоловіків із військовою виправкою років тридцяти п'яти. Один із них одразу дістав глушилку зв'язку і, встановивши на столі, активував її, зв'язок із мережею станції одразу ж зник, хоча всередині кімнати все ще діяв. Потім із сумки дістали ще один прилад і після його активації нейромережа повідомила, що довелося перейти на аварійне живлення, оскільки її відключили від основного джерела живлення. Якби в мене була звичайна нейромережа, та б уже відключилася, а органічна просто перейшла на живлення енергією моїх клітин. Але на цьому дії не закінчилися, із сумки дістали третій прилад, цей уже був не технологічним, цей був псіонічним, і після його активації я зрозумів, що сильно зріс опір для маніпулювання псі-енергією. Якби я був псіоном В рангу, найімовірніше, позбувся б можливості оперувати псі-енергією, а так потрібно було просто прикладати трохи більше зусиль. Наявність таких артефактів була дуже підозрілою, останній і зовсім був дуже рідкісним, я про такі читав і знаю, що їх створювали аграфи для знешкодження псіонів-людей, ті рідко бувають А рангу, а тому при активації нічого не можуть зробити.
#32 в Фантастика
#13 в Бойова фантастика
#320 в Фентезі
#41 в Бойове фентезі
Відредаговано: 07.11.2022