Розділ 26

Розділ 26

       Перед тим як закопати тіла наших товаришів, я все ж зміг умовити Кендру на копіювання їхніх тіл. І якщо з професором пройшло все без будь-яких труднощів, то варто було Кендрі перетворитися на Галона, і вона одразу ж почала вмирати.

        Вона насилу змогла змусити себе перетворитися назад. Але ж потрібно було трохи подумати і такий результат можна було передбачити з легкістю. Адже у Галона не було шістдесяти відсотків тіла, а те, чого не вистачало, було замінено на різні імпланти, які підтримують його в живому стані.

        Кендра ж копіювала лише організм, а тому й перетворилася на вмираючий шматок плоті. Відсутність імплантів у мозку за частково відсутнього мозку в Галона далася Кендрі взнаки, вона ледь змогла зосередитися для зворотного перетворення.

        А після не менше ніж півгодини приходила до тями від просто непередаваних відчуттів, які вона випробувала на собі.  Я ж намагався не потрапляти їй на очі в цей час, бо саме я вмовив її на цю однозначно дурну ідею.

        - Усе, я заспокоїлася, можеш не ховатися, - вимовила Кендра, встаючи з трави поруч із викопаними могилами. - Фіск, я серйозно вже заспокоїлася і вбивати тебе не буду.

         - Вибач, я не подумав,- відповів я, виходячи з-за човника, поки Кендра приходила до тями. Щоб не гаяти час даремно, я зайнявся зміцненням корпусу човника.  Та й подобалося мені відчуття всемогутності, яке було в мене тут, на планеті.-Ай,- схопився я за щоку, щойно підійшов до Кендри, та ж щасливо посміхалася.

          - Усе, тепер я точно заспокоїлася. Заліковуй уже подряпину і закопуй Галона та Зігнарта,- промовила Кендра. 

        Цей її блискавичний рух рукою і подряпина від нігтя на щоці показали, що Кендра може бути дуже небезпечною. Адже я не відчув у її поверхневому ментальному фоні бажання вдарити чи подряпати мене.

А це означало, що вона могла спокійно підібратися до мене з ножем і зарізати, і я відчую це вже постфактум. Та й зараз їй достатньо було нанести на ніготь якусь отруту і я був би мертвий.

         Одним помахом руки Кендра показала, що вона може вбити мене в будь-який момент. Гадаю, вона спеціально це зробила, щоб я не зазнавався, ну і як дріб'язкова помста за почуття, які їй довелося на собі випробувати.

         Швидко вилікувавши подряпину за допомогою симбіонтів і нанітів, я взявся до, власне, процедури поховання. Оскільки Зігнарт був оширцем, то, перед тим як почати закопувати його тіло, я прочитав молитву "Прохання духів предків, які завжди за плечем для супроводу в інший світ", за віруваннями оширців, після смерті справжній оширець не йде на переродження, він стає духом, щоб оберігати нащадків. І лише слабкі волею оширці перероджуються знову.

Я, як псіон, що пройшов переродження, прекрасно розумів, що вірування оширців нічим не обґрунтовані, та й професор не особливо віруючим був, він більше в міфи, які він вивчав, вірив.

       Але все ж я з Кендрою вирішили дотриматися традицій під час похорону оширців. А ось у Лірмі ставлення до життя було інше, не варто забувати, що на чолі держави стоїть рада штуінів. 

      Вони потойбічне життя повністю заперечують, хоча прекрасно знають про існування метафізичного тіла людини, енерготіла, іншими словами. Також вони знають, що після смерті людина проходить своєрідне очищення від спогадів якимось природним механізмом і знову народжується, причому це може бути навіть не людина.

Цю інформацію в Лірмі отримали після злому Корпусу псіонів. І ГалХЖЄон це прекрасно знав, він же, коли ми були ще на кораблі, і розповів про це, уточнюючи в мене, чи не міф це.

       Тож смерті він не особливо боявся, він знав, що після смерті переродиться, щоправда, без пам'яті, а тому він і намагався відтягнути свою загибель до останнього. Але якщо не вийшло врятуватися, то перед смертю треба зробити якомога більше корисного, що він і зробив.

       Гадаю, якби Галон не знав про переродження, то не був настільки спокійним перед смертю. Але нам пощастило, він багато чим поділився з нами. Оскільки жодних традицій у Лірмі, пов'язаних із похованням, не було, ми просто поклали його тіло в яму і засипали зверху землею. 

      До речі, поховали ми його не з усіма частинами тіла. За мить до смерті Галон свою руку-дроїда прив'язав на мене. Звісно, без імплантів, які стояли в нього, дроїд буде навряд чи наполовину ефективним, як раніше, але навіть як дистанційна розвідка він був вельми корисний.

       - Пора,- промовив я, піднімаючись на борт човника,- ти ж розумієш, що ми можемо померти? - запитав я у Кендри, коли вона сіла на місце другого пілота. 

       - Ти правильно сказав, ми можемо,- вимовила вона, пристібаючи себе до крісла,- Але, якщо ми нічого не будемо робити, ми точно помремо. Будь-яка хвороба, будь-яка травма серйозніша за синці і подряпини - ми мертві. Тож я вважаю за краще ризикнути і постаратися вижити, ніж гарантовано померти, нехай і пізніше.

                 - Та ти прямо мої думки читаєш,- посміхнувся я,- Гаразд, дивись, поки ти приходила до тями, я не тільки зміцнював наш човник, думаю, тепер він і без щитів витримає кілька пострілів з енергоозброєння фрегатів або навіть корветів. 

        - Досить хвалитися, у нас тут ніхто стріляти і не збирається.- вимовила Кендра,- Я так зрозуміла, ти відправив руку Галона на сканування місцевості, в яку наніти відправляли свої сигнали.- швидкими рухами рук Кендра розтягнула перед собою голограму з результатами сканування. Порожнини справді величезні. Сканер глибше двохсот метрів не бачить, але й так зрозуміло, що там може поміститися і ціле місто. - А ось це вже цікаво, дивись, на глибині п'яти метрів є сліпа зона радіусом у півтора метра. 

          - Сканер узагалі не може зрозуміти, що там знаходиться,- збільшив я сліпу пляму. - Дивись, вона правильної форми, це явно якась штучна споруда.

         - Це було зрозуміло від самого початку,- вимовила Кендра,- І гадаю, якщо жодних інших ідей немає, варто почати якраз із цього місця.