Розділ 13

Розділ 13

         Зазвичай політ у гіперпросторі діє на мене заспокійливо.   Відтоді, як моя псіонічна чутливість перевищила певну позначку, я почав відчувати переливи енергії за бортом корабля.

          Словами не пояснити те, наскільки це велично і масштабно, у такі моменти я починав замислюватися про щось велике від усвідомлення нікчемності самого себе на тлі енергій гіперпростору.

        Але цього разу було трохи по-іншому. Після того як я занурився в гіперпростір, налаштувавши все обладнання на автоматичну роботу, я відчув краєм свідомості якісь незрозумілі ментальні сплески. 

        Але, оскільки я був на кораблі один і інших ментальних сплесків просто-таки не може бути, це мене зацікавило і напружило. Адже якщо ментальні сплески є насправді, то це означає, що на борту перебуваю я не один.

       Перевіривши систему безпеки корабля, я не зміг виявити жодних проявів того, що на борту хтось є. Це мене водночас і заспокоїло, бо говорило, що ніхто на борт не проник. Але й певною мірою змусило нервувати. 

         У мене досі в пам'яті свіжі спогади про невидимок на станції, адже я навіть не відчував їх, лише коли вони хотіли напасти на мене, відчуття небезпеки приблизно визначало їхнє місцеперебування.

     Ось і виходило, що могло бути два варіанти: або нікого немає на борту, і мені все привиділося, або є ті самі невидимки, у яких є невідома мені технологія невидимості та псі-маскування.

      І на цьому можна було б завершити свої пошуки, адже не могли вони швидко отримати доступ до мого корабля? Скільки там минуло з моменту зустрічі на першій палубі з Алісією і до того, як я покинув станцію? Напевно, і двох годин не минуло. 

     За цей час шлюзи на моєму кораблі жодного разу не відчинялися, лише коли я входив у корабель, але й тоді я використовував телекінез для перевірки.  Але черв'ячок сумніву оселився в моїй голові. А раптом вони все ж є тут на борту?

      Залишити все у спокою в мене не вийшло. Наступну добу я займався ретельною перевіркою корабля, і з кожною хвилиною мій настрій усе погіршувався і погіршувався.  Адже ментальні коливання я так само продовжував відчувати, але коливання були настільки слабкими, що не виходило визначити точного місцеперебування, єдине, що було точно зрозуміло, що джерело знаходиться десь на борту корабля.

     Перевіривши повністю пасажирський відсік, десантний відсік, ангар, командну рубку, реакторний відсік і навіть технічні тунелі по всьому кораблю, зараз я попрямував у вантажний відсік.

       Він залишався останнім великим відсіком на кораблі, який я ще не обстежив.  І знаєте, що найприкріше? Варто було мені увійти у вантажний відсік, і ментальні коливання відразу стали сильнішими.

        Мені знадобилося всього тридцять хвилин у вантажному відсіку, щоб знайти їхнє джерело. Це був один із вантажних контейнерів із замороженим м'ясом чистокровного харша.

         Перед тим як розкрити контейнер, я сходив за своїм скафандром і у всеозброєнні передав кодову комбінацію на замок контейнера. Варто було дверям відчинитися, і я ледь стримався, щоб не почати матюкатися.

         —  Це хто ж так тебе сюди запхав,- задумливо промовив я, обережно дістаючи з контейнера людину, якщо точніше - дівчину. Найдивовижніше, що, попри мінусову температуру в контейнері, вона була жива, навіть більше скажу, завдяки цьому вона була жива.  У неї в грудях було поранення від променемета, якби її не заморозили, вона померла б протягом кількох десятків хвилин. 

        Щоправда, був один нюанс, який я не розумів, чому вона все ж вижила.  Звісно, холод пригальмує метаболізм і відтермінує смерть, але вона мала померти вже від самого холоду, тут усе-таки була від'ємна температура.

        Ну нічого, розберуся з цим у медичній капсулі.  Попри заморозку, їй залишилося жити не так вже й довго, якщо не надати медичну допомогу.  Заодно й перевіримо, наскільки хороша моя нова медична капсула сьомого покоління.

         Поклавши тіло в медичну капсулу, я насамперед активував діагностику.  Одразу ж у вічі впала концентрація холодо протекторів в організмі. 

         Їхня концентрація була настільки висока, що, прийми їх людина у звичайних температурних умовах, вона загинула б протягом кількох хвилин від токсичного отруєння, та й у холодних умовах простягнула б хоч і довше, але не значно.

        Тут же дівчина, судячи з усього, протягнула понад дві доби. Саме дві доби тому запечатали контейнер із харшатиною. За минулі дві доби, всупереч наявності холодо протекторів, у неї були відморожені всі кінцівки та навіть почався некроз тканин. 

        Внутрішні органи здебільшого вже не функціонували, яким чином серце ще билося, нехай і дуже повільно, - я не розумів. Налаштувавши медичну капсулу на лікування всіх ушкоджень організму, я зачекав, поки капсула розрахує термін лікування.

        Виходило, що необхідно близько місяця і три повні медичні картриджі. Якщо переводити у вартість витратних матеріалів у вигляді електрики та картриджів, то зцілення дівчини мені обійдеться тисяч у сто кредитів. 

        А от якби зайнялися її зціленням у якійсь клініці Нівея, то зажадали б не менше ніж півтора мільйона за все. Загалом, мені, звісно, було шкода витрачати такі гроші на невідомо кого, але сто тисяч були не ті витрати, про які варто надто шкодувати.

     За розрахунками медичної капсули, через п'ять годин її стан зміцніє настільки, що можна буде без шкоди почати ментальний допит. Зараз же краще було її поки що не чіпати, будь-яке втручання у свідомість може стати фатальним через її відверто поганий стан.

    Поки ж усе, що зміг дізнатися, було те, що дівчині двадцять сім років, вона має сліди від понад тридцяти серйозних процедур лікування в медичній капсулі. Також, судячи зі складу крові та ДНК, вона не була уродженкою тієї аграрної планети, хоча в крові й були сліди від нанітного комплексу, який блокував будь-який вплив організму на зовнішнє середовище.