Розділ 12

Розділ 12

         — Ліза, ховайся, — наказав я дівчинці, та, ледве стримуючи сльози, сховалась під барну стійку.

          — Виходь, сканер показує, що тут двоє людей, малявка та дорослий. Якщо не хочеш, щоб я просто розрядив всередину плазму і запік до хрусткої скоринки вас, виходь і приготуй всі гроші зі свого рахунку.

          —  Іду, йду, - Ліза у відповідь на мої слова спробувала закричати, але я її м'яко приспав, не варто було бачити дитині те, що зараз станеться.

           —  Дірк, у нього скаф вухатих, - мимоволі один із трійці зробив пару кроків назад.

            — Валимо його на**,— закричав виродок, активуючи турелі на скафандрі та піднімаючи ручний гранатомет у моєму напрямку. Ось тільки турелі, попри потужність сервомоторів, не могли подолати дію мого телекінезу. Та й самі виродки були знерухомлені та підняті в повітря.

             — Ось зараз і подивимося, хто це вирішив мені перешкодити насолоджуватися моїм заслуженим відпочинком і стейком зі справжнього чистокровного харша. Ментальний шум від активної нейромережі вже давно не був для мене завадою, а тому дуже швидко  зміг дістатися пам'яті недолюдків.

         Здавалося б, що може піти не так під час повсякденного польоту, причому по цілком цивілізованим зоряним системам? Я спеціально вибрав маршрут, щоби ризик для себе зменшити до мінімального рівня. По дорозі у мене було дві зупинки й обидві у повністю безпечних системах, в них вже років тридцять нічого страшнішого за порушення правил руху космічних кораблів не було.

         І як після цього не вірити в якийсь злий рок, який переслідує мене, що в минулому, що в цьому житті? Перший стрибок на сто двадцять світлових років пройшов без жодних проблем, майже чотири дні спокою і відпочинку були чи не найкращими днями за останній місяць точно. Я просто лежав на гравітаційному ліжку і насолоджувався масажем.

        Після виходу із гіпера та ідентифікації з боку диспетчерської, отримав дозвіл на скидання статичної напруги з поверхні корпусу, і замовив заправника та транзитний розгінний коридор, у такому разі мені навіть сканування проходити не потрібно.

       Диспетчер одразу дала маршрут до крайньої планети системи, де скидали статику з корпусу усі транзитні кораблі. Через те, що я вийшов у точці рівноваги системи, то добиратися до планети довелося добрих три години, добре ще, що обмеження швидкості в цій системі були сто тисяч кілометрів на секунду і мені не потрібно було повзти, як у системі Ніс.

       Діставшись планети, я почав намотувати витки навколо планети, скидаючи статику об  гравітаційне поле планети. Через те, що заряд був не дуже великий, то вже через годину штуін повідомив про повну розрядку корпусу.

         Майже одразу зі мною знову зв'язалася диспетчер і передала коридор для розгону та стрибка із  системи. Але, перш ніж вирушити далі, мені довелося почекати майже сорок хвилин, поки до мене прибув заправник. Старенький паливозаправний бот ще другого покоління під управлінням веселого старого.

           Поки завантажувалося паливо, він розповідав мені різні історії зі свого минулого. Виявився дуже цікавим співрозмовником, він, до речі, служив майже вісімдесят років пілотом на десантному боті в Атарані, брав участь у сотнях операціях як проти аварців у повноцінних війнах, так і проти архів, брав участь у знищенні найбільшого піратського картелю в імперії Атаран.

            А про цю операцію була інформація навіть у базах з пілотування. Тоді в космічному бою зіткнулися понад тисячу космічних апаратів з обох боків. А в планетарній операції брали участь понад півтора мільйона людей.

         Атарану дуже дорого обійшлося придушення такого могутнього піратського угруповання, з того часу атаранці намагаються не допускати появи таких сильних піратських організацій.

         Старий, виявляється, був у самій гущі подій, і я навіть заради інтересу пошукав про нього інформацію в базах. Виявляється, він був дуже відомим, його бот одним із перших прорвався до головної бази піратів на планеті. Ось тільки надто вже невдало підбили його бот тоді, пів року лікування в тоді ще медичних капсулах п'ятого покоління та списання з флоту, відтоді він і працює на паливозаправнику.

         Вся заправка зайняла майже пів години, після відстикування заправника я увімкнув субсвітлові двигуни на максимум у безфорсажному режимі та розігнавшись за сорок хвилин до швидкості проходження через гіпервікно, стрибнув у гіперпростір.

        Теоретично можна було цілком дострибнути до Родренона і в один стрибок, але в такому випадку статична напруга на корпусі була б занадто великою, що могло призвести до пошкодження точного сканувального обладнання на корветі. Минулого життя кілька разів на нашій яхті "Мгбанг Великий" доходило до того, що по корпусу починали бігати коронні розряди. Але, на щастя, катастрофи вдалося уникнути тоді.

        Ризикувати новим кораблем я не хотів, а тому вибрав як проміжну систему для скидання напруги та нової заправки аграрну “столицю” Нівея. Вона була відома своїми ресторанами з кухарями людьми та натуральними продуктами, тож я і вирішив перевірити чи не занадто розрекламована система, особисто відвідавши парочку ресторанів.

    Ну от хто ж знав, що саме в цей період пірати вирішать пограбувати орбітальну станцію, де знаходився головний офіс корпорації, якій належала вся планета разом з усіма полями та фермами на ній.

         Сама планета була закрита для відвідування взагалі всіх чужинців уже понад двадцять років, щоб не пошкодили тонку екосистему планети, налаштовану для максимальної продуктивності кількох сільськогосподарських культур.

          А ось на орбітальній станції туристів приваблювали чим могли. І це їм дуже непогано вдавалося. Шість маршрутів круїзних лайнерів проходили цією системою, щоб пасажири могли насолоджуватися унікальною кухнею.

      Після виходу з гіперпростору я одразу попрямував на перевірку корабля на наявність загрози для планети, і це при тому, що я не збирався робити посадку на самій планеті, та навіть якби  захотів, то мене ніхто не пустив би. Я лише хотів відвідати знамениті та недорогі ресторани.