Глава 6

Глава 6

      Два тижні до прибуття наших нових нейромереж були, відверто кажучи, надто одноманітними. Маарі переїхала до шкільного гуртожитку в столиці, щоб щодня не витрачати кілька годин на дорогу лише в один бік на спідері.

      Ми з Арніелем продовжували займатися будівництвом і до сьогоднішнього дня нам вдалося повністю закінчити підземну частину будинку. Тепер ми мали п'ять підземних поверхів. Чотири з них були неглибоко, найглибший на глибині двадцяти метрів.

      А ось таємний поверх, який також буде для нас виконувати роль бункера і сховища, знаходився на стометровій глибині. Спочатку була ідея зробити його ще глибшим, але час побудови тоді надто сильно збільшувався, але наше життя тут було не безплатним.

      Ми вже три тижні живемо на Родреноні і не заробили жодного кредиту. А витратили вже зараз близько десяти мільйонів кредитів. Звичайно, у мене в запасі було ще близько тридцяти п'яти мільйонів кредитів, плюс у Арніель скільки то там було, але вже настав час починати заробляти, а то гроші ніби випаровуються.

      —  Арі, злітай за Маарі, я поки що налаштую капсулу для вилучення нейромережі у себе.

       —  Давай навпаки, - вперше не погодилася зі мною Арніель, - Я розбираюся в медицині набагато краще за тебе, як і в медичних капсулах, тим більше ти мій піддослідний, - тут аграфка нахабно посміхнулася.

        — Могла й не нагадувати, але загалом дякую, якби не було симбіонтів, я здох би. — відповів я. — До речі, що там з нирками Маарі?

         –- Нові імпланти працюють добре, – відповіла аграфка.

         —  Але? - почув я в її голосі, що це не все.

         — Ти справді хочеш, щоб я подарувала їй симбіонтів? - Запитала у мене Арі.

         — Хочу, але ти казала, що, поки вона не псіон, вони її просто вб'ють.

         — Так, уб'є, але я не про це, якщо ти хочеш, щоб я дала їй симбіонтів, то клонувати та пересаджувати нирки не можна. Після такої операції її організм стрес не можна буде піддавати кілька років. А раксанітове опромінення – це дуже сильний стрес для організму. Адже ти сам пройшов подібне на шахті. Скільки гинули на початку мутації? - Запитала Арі. Я ж поринув у похмурі спогади свого минулого життя.

         —  Не менше дев'яноста відсотків, - відповів я.- Але, може, й більше, офіційної статистики ми не вели, і чого загинув той чи інший раб ми не знали. Може, обвал, може, випромінювання добивало, а може, й розборки між рабами.

         — Ось і я про це. Мені здається, я зможу зменшити ймовірність смертельного результату майже до нуля, уповільнивши процес мутації і попередньо заразивши Маарі протираковим вірусом. - відповіла Арі.

          —  Імовірність щасливого результату? - Запитав я у Арніель.

          — Якщо додатково її в процесі мутації опромінюватиме нейтральною або позитивно зарядженою псі-енергією, ймовірність придбання псі-здатностей, за розрахунками, буде вищою ніж вісімдесят відсотків. Але в який бік виллється обдарованість - невідомо. - відповіла аграфка. - Весь процес займе не менше ніж півроку, які Маарі повинна буде пролежати в медичній капсулі. І якщо все вдасться і вона стане хоча б С-шкою, я зможу дати їй симбіонти, які й самі виростять їй нирки.

           —  Охо-хо, - важко зітхнув я, після чого залпом випив велику чашку аналогу кави. - Треба буде з нею все обговорити, хай сама ухвалить рішення. І ти маєш рацію, вирушай у “Нейромережу” і підготуй все до вилучення та встановлення нової нейромережі. Якщо Глен не пускатиме в процедурну, дай йому тисячу. Це одразу заткне його.

            —  Ти дуже добрий, - спохмурніла Арніель, - Можна просто схилити його до співпраці псіонікою. Навіть я, напевно, зможу це зробити, - тут аграфка була не дуже впевнена, вона у вільний час разом зі мною почала тренуватися та розвивати свої здібності, але поки вони були на початковому рівні С рангу.

            —  Арі, не варто, хто дізнається потім - проблем не оберемося. – попросив я аграфку. - Раз зі сніданком закінчили, можемо вирушати, думаю, години через три буду у відділенні.

          У цьому вона вся, начебто людей і не зневажає, але рівними собі вважає зовсім невелику кількість людей, на щастя, я входжу до цього списку, а ось Маарі у неї проходить як "недалека молодша сестричка, яку треба наставити на правдивий шлях".

          Добре ще, що у неї вистачає такту не говорити про це прямо, але й так Маарі почувається не дуже комфортно наодинці з аграфкою. Залишалося сподіватися, що згодом це зміниться, але поки що я вирішив не втручатися у їхні стосунки.

        Піднявшись за допомогою телекінезу і антигравітаційного поясу в ліфтовій шахті на поверхню, я попрямував до флаєра, що стоїть на парковці. Поруч із ним стояли припарковані спідери дівчат.

       Більшу частину часу ними не користувалися, але Маарі, коли прилітала на вихідних, обожнювала на своєму спідері носитися над поверхнею моря і ухилятися від деяких морських мешканців, які зацікавилися таким спритним порушником спокою.

         Я коли я вперше побачив, як вона гасає на швидкості під триста кілометрів на годину над ділянкою моря, де з води б'ють фонтани на величезній швидкості, то в мене ледве не зупинилося серце.

          Вже потім, увечері, вдалося з'ясувати, що це звична гра для багатих школярів, які володіють своїм спідером. Небезпека, звичайно, була, але не така вже й велика, обтічний щит міг витримати кілька таких фонтанів без проблем, та й Маарі була розумною особою і надто ризикувати не збиралася.

       Але, звичайно, такі забави були геть  незаконними. До мене навіть минулими вихідними навідався голова поліцейської дільниці з проханням приструнити мою дівчину.

       За його словами, виявилося, що місцеві дітки теж вирішили лоскотати нерви на її прикладі та викрали поліцейський спідер. Пред'явити Маарі він не міг, оскільки та вчасно йшла до появи поліції. А записи в мережі, які вона викладала, до діла не пришиєш, завжди можна послатися, що це просто монтаж.