Глава 3

Глава 3

    - Ну і як я тобі?- спитала Арніель у мене, вийшовши зі своєї кімнати в золотій сукні яка сексуально обтягувала її тіло та злегка світилась.

            Повинен зізнатися, відповісти я зміг лише через кілька секунд після того, як проковтнув слину. Гарна бісовка, аграфки і так ідеал багатьох чоловіків людей, але саме зараз Арніель була особливо гарна - правильний макіяж і гарна сукня перетворили її в богиню.

          Тепер я мало про що міг думати, крім неї. Довелося трохи втрутитися у своє мислення та опустити рівень сексуального потягу. Не дуже правильно це - лазити в підсвідомість заради такої дрібниці, але інакше я буду мало схожий на розумну людину.

      —  Чудово, тепер я розумію, чому твій макіяж коштував як половина каюти, а сукня втричі дорожча. - відповів я, прийшовши до тями.

      —  Ну ось, парою фраз все зіпсуєш, - насупилася кокетливо Арніель. Вибач, але я чудово розумію, чого ти домагаєшся, і поки я не готовий до цього, так що намагайся, не намагайся, але не вийде.

       — А я? — з іншого боку я вже чув голос своєї дівчини. Повернувшись до неї, я зовсім завмер у захопленні. Все-таки в Маарі відчувалася якась незаймана краса, не знаю, скільки тут впливу тіла, а скільки справжніх почуттів, але я відлючився від навколишнього світу.

        —  Подруга, ти, здається, його зламала, - сказала Арніель, і саме її голос вирвав мене з якогось трансу.

        —  Ти мала рацію, дивись який ефект, - досить сказала Маарі і покрутилася у своїй сукні. Тут мені довелося брати себе в руки, щоб не виглядати бараном.

         —  Думаю, якщо ми готові, то можемо вирушати на вечерю, - сказав я, після чого перевірив час на нейромережі, - Ми й так уже на годину запізнюємося.

          —  Не хвилюйся, ніхто ніколи вчасно не приходить, - відмахнулася від натяків на їхню повільність Арніель.

         — Я викликав флаєр, буде за хвилину. Виходимо, пані, - посміхнувся я і взяв під руки обох дам, які сьогодні супроводжували мене на вечерю. - Проектори зарядити не забули?

          — Не забули, — відповіла графа.

        Варто було відчинитися двері нашої каюти, і ми побачили флаєр представницького класу з відчиненими дверима. Поруч стояв пілот, який запрошував нас поклоном сісти у транспорт.

         Непоганий сервіс, якби ще коштував нормально, бо замовлення флаєра представницького класу, для того щоб прибути на вечерю і покинути його, обійшовся в п'ять тисяч. Але інакше було не можна, як-не-як запрошення до вищого суспільства. Арніель не дуже жалувала такі зустрічі, але визнавала, що на них можна завести корисні знайомства.

          Зал для прийомів знаходився на палубі вищого класу і нам довелося летіти до нього майже десять хвилин, пройшовши по дорозі одну перевірку. На щастя, нам тільки й потрібне було, що скинути охороні на нейромережу запрошення на вечерю.

          Сідаючи перед входом до зали, я звернув увагу, що ми прибули далеко не останніми, за нами навіть утворилася невелика пробка з трьох таких самих флаєрів.

       —  Доброго дня, панове, - вклонився нам на вході чоловік. - Капітан радий, що ви погодилися на візит.

        —  Доброго дня, - відповів я, в цей момент він переслав мені на нейромережу шлях до місць, виділених для нас. - Дякую, - кивнув я йому, після чого вирушив отриманим маршрутом. - У нас третій столик.

        —  Отже, тебе не просто так запросили,- відповіла Арніель,- Зазвичай за вечір капітан встигає відвідати до десяти столиків. І за них садять найважливіших гостей.

         — Ох це вищий світ, — похитав я головою, — Не можна просто запросити до себе в кабінет на розмову?

         —  Не можна, про це дізнаються багато і тоді почнеться "заради чого це виділили такого собі Шрайка?" - відповіла Арніель.

         — А так не виділив, запросивши за, як ти кажеш, ВІП-столик? - з сарказмом спитав я, допомагаючи сісти Маарі та Арніель за невеликий столик на чотири персони, четверте місце залишалося порожнім, і, швидше за все, саме за нього й сяде капітан.

         — Ти озирнися, бачиш моїх родичів? Де вони сидять? Правильно, на перших столах, і справді, на чотирьох столах у першій десятці сиділи гордовиті аграфи, що виливали купу зневаги до всіх навколо. Арніель у цьому плані вигідно відрізнялася від них.

         —  Для оточуючих ми будемо твоїми звірятками, яких запросили з тобою, - сказала Маарі, оглядаючи все довкола. У цей момент на сцені за десять метрів перед нами почалася якась театральна вистава.

          —  Типу того, - посміхнулася Арніель, - Не варто ображатись, але для більшості аграфів люди - це тварини.

            —  Могла й не нагадувати, я пам'ятаю твого батька, - відповів я, згадуючи Родріеля.

             — Батько ще міг у разі потреби вдавати, а от ці, судячи з їхніх пиках, лише недавно з Імперії Аграфів, вони ще не навчилися приховувати своє ставлення, — відповіла Арніель. - Бачиш того з кіскою біля правої скроні?

             — Такий ще зализаний? — уточнив я.

              — Так, він із клану «Ранкової зорі». Вищий клан, раз на п'ять століть мають право висунути свою кандидатуру на посаду імператора. Колись займалися контррозвідкою, але вже кілька століть їх відтирають від реальної влади. За чутками, які доходили до батька, глава клану вирішив спробувати знайти альтернативу у людській Співдружності. Спочатку думала, що це просто нічим не обґрунтовані чутки, але третій спадкоємець клану на людському лайнері і під охороною всього чотирьох тіней. - сказала Арніель. - А за шостим столиком можна побачити молодшого директора з директора Ошир. Знову з чуток, вони нещодавно відкрили три планети, придатні для життя, зайнятися колонізацією одразу трьох на тлі загрози війни з архами та зіургами вони не можуть. Дивись: що один, що другий кидають одне на одного погляди.

               —  Ти багато знаєш, - здивувався я, згадуючи, що коли я її побачив уперше, вона була більше схожа на розумово відсталу. - Думаєш, вони хочуть віддати планету цьому клану?