Глава 11

Глава 11

    Охорона у новоявленої глави міста була, відверто кажучи, не найнадійнішою, та й що очікувати від терміновиків, яких призвали із запровадженням воєнного часу. Кадрові військові ще після перших днів оборони міста, усвідомивши безперспективність його захисту, відійшли до одного з бункерів цивільної оборони.

     Там, на відміну від звичайного цивільного міста, все було передбачено для захисту та й було кого там захищати. Такі бункери були розраховані щонайменше на мільйон цивільних на строк до трьох місяців. Отже, обираючи захищати приречене місто або допомогти врятувати цивільних, обрали кадрові військові, звісно, ​​друге.

       В цей же час колишній мер Дагсбурга, батько Діяли, закликав усю більш-менш працездатну молодь в ополчення, роздавши озброєння зі складів. Потім він загинув в перші дні оборони, але ополчення залишилося і перейшло під командування Нейраду, що підхопив  владу в місті.

       Була навіть версія, що йому допомогли померти, щоб влада прибрати до своїх рук. Може, так і було, але зараз це вже не впізнати, сам Нейраду мертвий, а до влади прийшла його дружина. Тут уже можна було впевнено стверджувати, що вона вбила свого чоловіка заради влади.

       Але до чого це оповідання? Та до того, що варто було приземлитися на площі кільком десяткам бойових дроїдів, що не поступаються майже нічим військовим безпілотникам шостого і сьомого поколінь, то так звана "охорона новоявленого мера" просто розійшлася убік, поступаючись дорогою Мізіді і двом невідомим десантникам у скафандрах старшх видів. Занадто вони виглядали футуристично у порівнянні з тими, що були на самих охоронцях.

     Єдиний, хто залишився на посту і не хотів пускати в квартиру компанію, був один солдат, що стояв біля вхідних дверей, і зрозуміти, чого більше в ньому було, дурості або сміливості, було важко.

         — Хлопець, не випробовуй  долю, краще рушай за  прикладом своїх товаришів і поступися нам дорогою, — сказала Мізіда.

        — Не можу, наказ нікого не пускати,— твердо відповів солдат, і одразу стало зрозуміло, що саме дурість ним керувала.

        —  Пані, я все зроблю, - сказав Декс і, підійшовши до солдата, поклав руку на його плече, збоку здавалося, що Декс силою змусив його зрушити з місця, але насправді він просто наказав, притиснувши волею, можна було це зробити і не підходячи, але тоді стало б зрозуміло, як саме розібралися з солдатом, а тепер здавалося, що він злякався сили невідомого найманця. — Можемо йти.

          — Дякую, СіПі, — одразу ж двері перед ними відчинилися. Залізяка не марнував час і брав під контроль усі електронні системи в окрузі.

          —  Нема за що, Пані, - вклонився їй Декс, після чого першим увійшов до квартири. Граючи роль охоронця і  не знайшовши небезпеку для своєї пані, запросив інших до квартири. Ну не вважати ж небезпекою тремтячу від страху Парелію, що тримає в руках голкомет. Вона намагалася зв'язатися з охороною, але нічого не виходило, вона намагалася відправити повідомлення шифрованим каналом, але Залізяка бдів і перехопив повідомлення, хоча й не зміг відстежити адресата.

          —  Рада тебе бачити в здоров'ї, Пар, - усміхнулася Мізіда. Не відчувай Фіск справжніх емоцій, що походять від міс Карстон, то він міг би і купитися на її посмішку, вона виглядала щирою.

           - Мізі? Ти жива? Слава богу, коли мені сказали, що невідомі напали на склад і викрали тебе, я так переживала, - купилася Парелія, вважаючи, що Мізіда не знає про її роль у минулих подіях.

           —  Ну що ти, звичайно, жива, - відповіла Мізіда, все також усміхаючись, - Батько стурбувався моїм місцезнаходженням, потягнув за ниточки і мене знайшли, - вдячно подивилася вона на Декса.- То що тут сталося? У мене є лише дані з медичної капсули, в якій мене лікували? Виходило, що я перенесла сильний вибух, але я не пам'ятаю нічого такого. Хто підірвав?

           —  Мізі, не одна ти постраждала від вибуху, мій чоловік, мій коханий загинув, - почала плакати Парелія, і це було так реалістично, що Фіск навіть на мить задумався про її винність, але емоції видавали все. Це страх, ненависть і полегшення, дивна суміш і дуже отруйна, ці емоції вбиралися в розум Фіска і прагнули вкорінити, доводилося утримувати посилений емпатичний щит.

              —  Хто винен? - Запитала Мізіда у своєї колишньої подруги.

              — Пам'ятаєш солдатів, які знищили тварин на вулицях міста? Так це вони, вони захотіли захопити владу у місті та підірвали палац прямо під час бенкету. Мені пощастило, що я вийшла за пару хвилин до вибуху. - Якби Фіск не знав, як все було насправді, то він би, можливо, навіть повірив.

              —  Ех, Пар, - поблажливо сказала Мізіда, - Ми ж стільки всього разом пережили, хіба що останні пару років наші шляхи розійшлися, - натякнула Мізіда на те, що вони разом працювали якийсь час на одного господаря. По мірі  слів Мізіди, Парелія стала розуміти, то та знає правду, і вираз її обличчя почало змінюватися на очах, - А ти мені так нахабно брешеш, могла б хоч збагнути, що до подруги не йдуть у гості з кількома десятками бойових дроїдів і не тримають їх під прицілом важкої зброї. Я знаю, хто стояв за вибухом і знаю цілі, які ти мала.

             — Це ти, ти викрала Ірциссу, — закричала Парелія, що прийшла в сказ. Фіск ніколи не любив жіночі сварки, але зараз було смішно за цим спостерігати, він би навіть не відмовився від цеберця попкорну.

            Тим часом скандал лише набирав обертів. Парелія, усвідомивши, що Мізіда в курсі всього, що сталося, розлютилася і виплеснула на неї все, що накопичилося в душі. Тут була й чорна заздрість, ненависть і просто бажання помститися за те, що Мізіді все вдається легше, ніж їй. Але довго скандал не продовжився, коли Парелія почала згадувати мати Мізіди з перерахуванням тварин, з якими вона займалася сексом, Мізіда не витримала і дала ляпас Парелії.

           Ось тільки вона не розрахувала того, що сама була в скафандрі, а її опонентка немає, та й напружила у пориві почуттів випадково синтетичні м'язи скафандра. Як результат, на всі боки полетіли криваві бризки разом із зубами, але куди гірше було те, що була зламана шия.