Глава 22

Глава 22

Інформаторій зустрів мене... тишею. Не звичайною тишею, коли просто нема звуків, а абсолютною — коли навіть власні думки здаються приглушеними, ніби вони долинають з великої відстані. Саме місце складно було описати звичною мовою. Воно не мало чітких контурів і постійно змінювалося, але не хаотично, а підкоряючись якійсь складній закономірності.

На мить віддавшись відчуттям простору я ледь встиг зібрати свій розум в одній точці фокуса, навіть на ментальному рівні простір був вкрай нестабільний. Відверто кажучи я навіть не знав з чим порівняти, це точно не хаос, відчувалися правила за якими це все існувало, здавалося що от-от і зможеш спіймати алгоритм, але в наступний момент все змінювалося найнеочікуванішим шляхом.

Відкривши очі після невеликої дезорієнтації, яку я отримав завдяки своїй цікавості, я просканував простір навколо простішими заклинаннями та озирнувся. Я стояв на платформі з матеріалу, який виглядав як мармур, але при кожному кроці його поверхня легко прогиналася, ніби була рідкою, а потім знову ставала твердою. Навколо мене розташовувалися безкінечні ряди стелажів, що йшли у всіх напрямках, включно з вертикальними. Вони були заповнені різноманітними носіями інформації — від звичайних книг до кристалів, сфер із сяючими символами всередині та речей, що не мали назви у жодній з відомих мені мов.

А ось це вже було цікаво. В цьому всесвіті існував фундаментальний закон реальності — демони могли говорити, розуміти і навіть читати на всіх мовах всесвіту. Що ж, висновок сам собою напрошувався: ці мови не мали жодного відношення до цього всесвіту.

— Рівень для пересічних відвідувачів, — подумав я, згадуючи фрагменти знання, вкладені в мою свідомість Вчителем. — Це лише зовнішній рівень Інформаторію, багато хто думає що він і є єдиний, саме так думав і я до того, як Вчитель вклав мені в голову інформацію про нього.

Інформаторій був розділений на безліч рівнів, точну кількість не знав навіть Вчитель, бо кожного дня створювалися сотні нових, знищувалися або об'єднувалися десятки інших. Те, що бачили звичайні відвідувачі, було лише найповерхневішим шаром, і саме тут був зараз я. Тут зберігалися загальнодоступні знання — історичні хроніки, базові законодавчі акти різних цивілізацій, енциклопедичні відомості про світи та виміри. Будь-хто, хто міг добути перепустку, міг отримати доступ до цього рівня. Звісно, не дешево, але в межах можливого — всього десять тисяч гранів мани за місцевий день.

Але існували й інші рівні. Глибші. Таємніші. До них мали доступ лише ті, хто володів спеціальними перепустками — Лорди Демонів, Боги, представники вищих рас, що досягли відповідного статусу. І, звісно, ті, хто стояв у витоків Інформаторію.

Для пересічного відвідувача ці рівні були просто закритими секціями цього рівня, для яких не було доступу. Насправді ж вони існували в абсолютно іншому вимірі, відрізаному від основної реальності. Туди не вели двері чи портали — лише спеціальні перепустки могли перенести туди користувача. Яким саме чином це відбувалося — я не знав. А Вчитель не вважав за потрібне поділитися цією інформацією зі мною.

Я дістав перепустку, подаровану Вчителем. На вигляд вона була просто тонкою платиновою пластинкою з химерним візерунком з одного боку та надписом на мові, якої я не знав, з іншого. Але її суть містилася не у формі — перепустка була маяком, якорем, ниткою, що поєднувала різні шари Інформаторію.

Зосередившись на перепустці, я активував її своєю маною. Простір навколо мене здригнувся, затремтів, а потім...

Я опинився у зовсім іншому місці. Стелажі з архаїчними книгами зникли, натомість з'явилися конструкції, що нагадували дерева з кристалів, на "гілках" яких мерехтіли інформаційні вузли — невеличкі сфери, заповнені концентрованим знанням.

— Отже, це воно — серце Інформаторію, — подумав я, відчуваючи благоговіння перед древнім сховищем.

Я знав, що це місце існувало поза часом і простором. Воно було майстерно захищене від будь-якого втручання. Найвитонченіша система безпеки полягала в тому, що весь цей вимір постійно самознищувався і відновлювався за певним алгоритмом. Все, що не було частиною Інформаторію, рано чи пізно розпадалося, бо при відновленні відтворювалися лише його компоненти.

Зв'язок з зовнішнім світом підтримувався виключно через перепустки. Втрата перепустки означала вічне ув'язнення тут — адже магія переміщення, включно з силами Повелителя, навіть міжсвітові портали, в цьому місці не працювали. Це був один з тих рідкісних вимірів, де навіть я відчував себе обмеженим.

Ця інформація мене одразу трохи налякала, і я спробував за допомогою сил Повелителя підсилити міжсвітовий портал і відкрити його на кораблі, але нічого. Пошуковий запит не зміг знайти точки виходу з цього простору. Що ж, буду мати на увазі, що треба уважно слідкувати за попередженнями. За декілька хвилин до початку самознищення на перепустки приходить попередження. А потім перепустка переправляє відвідувача назад на перший рівень Інформаторію.

Але зараз мене більше цікавила не структура Інформаторію, а конкретне знання. Мені потрібна була інформація про створення планів буття — Нижнього та Верхнього. І хто, як не творці Інформаторію, мали б зберігати подібні знання.

Я подумки сформулював запит, і один з інформаційних вузлів почав яскравіше світитися. Підійшовши до нього, я торкнувся сфери, відчувши легке поколювання на кінчиках пальців — реакція моїх нейронних зв'язків на прямий контакт з концентрованою інформацією. Система Інформаторію миттєво проаналізувала мій розум, створивши тимчасові нейроінтерфейси для передачі даних. Я відчув, як моя свідомість ніби розширюється, здатна одночасно опрацьовувати тисячі інформаційних потоків.

Інформація потекла прямо в мою свідомість — не словами чи образами, а чистим, концентрованим знанням, що відразу знаходило відповідні нейронні зв'язки в моєму мозку, створюючи нові синаптичні мережі. Процес нагадував одночасне читання мільйонів сторінок тексту, перегляд трильйонів симуляцій та осмислення нескінченного потоку формул.