Глава 15

Глава 15

Гіперперехід був стандартним, без особливих проблем, хоча Нуд і нарікав на не проведений техогляд корабля. Але мене більше цікавило те, що я бачив у оглядовому екрані. Прямо перед нами висів величезний орбітальний комплекс — один з головних космічних університетів Директорату Ошир.

Сама архітектура комплексу вже говорила про багато що. Ідеально симетричні конструкції з дюрасталі та нанокераміки, виконані в стилі неоготики. Величезні шпилі, що тягнулися в космос, були не просто декоративними елементами — кожен з них служив окремою антеною гіперзвʼязку з іншими науковими центрами Директорату. 

— Університетська служба контролю викликає корабель "Мандрівник", — почувся голос диспетчера. — Вкажіть мету вашого візиту.

— Відвідування відкритої лекції професора Торсена, — відповів я. — У мене є офіційне запрошення. - заради цього запрошення довелося витратити майже триста тисяч кредитів. Але тепер я був офіційним гостем Університету, а тому в мене не мало бути жодних проблем з візитом лекції.

Пауза на тому кінці зв'язку була трохи довшою, ніж потрібно для звичайної перевірки документів. Я відчував, як корабель сканують різноманітними системами — від звичайних технічних до спеціалізованих біометричних. 

Довелося стримуватися, щоб не заржати, не їх це рівень просканувати техномагічний корабель. Вони завдяки Нуду побачили саме те, що і хотіли, а саме, звичайний легкий крейсер і мене одного на борту корабля.

— Дозвіл на посадку надано, — нарешті відповів диспетчер. — Док 17-B. Вас зустріне супровід.

Я посміхнувся — типова оширська параноя. Вони перевіряли все і всіх, особливо іноземців. Втім, це було зрозуміло — коли твоя держава спеціалізується на генетичних покращеннях та створенні суперлюдей, зайва обережність не завадить.

Супроводом виявилася молода жінка з типово оширською зовнішністю — висока, атлетично складена, з ідеально правильними рисами обличчя. Такі зовнішні дані могли бути тільки результатом генної інженерії.

— Вітаю в Технологічному університеті Ошира, — промовила вона з ледь помітним акцентом. — Мене звати Хельга, я буду вашим куратором під час перебування тут.

"Куратором-наглядачем", — подумав я, відчуваючи її ауру. Не просто генетично покращена людина — псіон класу B, спеціально навчений для роботи з іноземцями. Її спроби просканувати мою свідомість були майже непомітними, але абсолютно марними.

— Дякую, — кивнув я. — Коли починається лекція?

— За дві години, — відповіла Хельга. — Я можу провести для вас екскурсію університетом.

Наступну годину ми ходили коридорами університету, і з кожним кроком я все більше переконувався, що це місце — квінтесенція оширської філософії "надлюдини". З одного боку, це дійсно була захоплююча екскурсія — Технологічний університет Ошира заслужено вважався одним з найпрестижніших навчальних закладів сектора. З іншого — я чітко розумів, що кожен маршрут, кожна зупинка ретельно продумані, щоб краще вивчити мене.

Архітектура університету вражала своєю монументальністю. Високі склепіння коридорів, оздоблені композитними матеріалами, що імітували мармур та граніт, величезні вікна з силового поля, крізь які відкривався захоплюючий вид на космос. Все було розраховано на те, щоб підкреслити велич Директорату та його технологічну перевагу.

— Це наш головний атріум, — Хельга вказала на величезний багаторівневий простір. — Тут проходять урочисті церемонії та важливі заходи.

Я помітив, що студенти, які проходили повз нас, всі як один були генетично покращеними. Високі, атлетично складені, з ідеальною поставою — вони більше нагадували армію клонів, ніж звичайних учнів. Їхні рухи були надто точними та економними для звичайних людей, кожен жест відточений до досконалості.

В їхніх поглядах на мене читалася ледь прихована зневага — типове ставлення оширців до "неповноцінних" іноземців. Я навіть міг вловити уривки їхніх думок — "примітив", "генетичний непотріб", "варвар з околиць". Втім, мене це тільки забавляло — вони навіть не здогадувалися, наскільки помиляються в своїх оцінках.

— Це науковий центр нейробіології, — Хельга вказала на ряд лабораторій за прозорими стінами. — Тут досліджуються можливості покращення нервової системи та мозкової діяльності.

За склом я побачив людей, підключених до складних приладів. Судячи з показників на моніторах, вони проходили якісь тести на швидкість реакції та обробку інформації. Результати були вражаючими — в кілька разів вище норми звичайної людини.

— А ось наша особлива гордість — лабораторія біоінженерії, — Хельга зупинилася біля величезного оглядового вікна, за яким працювали люди в захисних костюмах останнього покоління. — Тут розробляються нові методики генетичного покращення.

Я придивився уважніше, активуючи додаткові спектри сприйняття. Крізь скло було видно величезні резервуари з біоактивною рідиною зеленкуватого кольору, в яких плавали людські тіла на різних стадіях трансформації. Деякі виглядали майже нормально, інші були сильно змінені — додаткові м'язові волокна, модифікований скелет, посилена шкіра.

Судячи з показників на моніторах та емоційного фону дослідників, це були експериментальні зразки — не всі вдалі. Я помітив кілька резервуарів, позначених червоним кодом — невдалі спроби створити щось нове, результати яких доведеться утилізувати.

— Тут ми працюємо над новим поколінням генетичних покращень, — з гордістю пояснила Хельга. — Підвищена регенерація, посилений метаболізм, покращена нервова провідність...

Я помітив, як вона трохи завагалася перед тим, як продовжити: — Звісно, не всі експерименти вдалі, але кожна невдача наближає нас до ідеалу.

"До вашого ідеалу", — подумав я, відчуваючи легкий дисонанс між її словами та емоціями. Схоже, навіть серед оширців не всі були в захваті від методів досягнення "досконалості".

— А он там, — Хельга швидко перевела тему, вказавши на окремий сектор, — тренуються наші елітні бійці. Хочете подивитися?