Глава 12

Глава 12

Портал у світ Ютара відкрився з легким хлопком, випускаючи назовні хвилю прохолодного повітря. Я не став затримуватися в магічному світі, мені тут місця не було та й вмішуватися в справи смертних не варто, з цієї сторони теж існувала проблема закриття часової  петлі, а тому швидко створив телепорт в Інферно.

Перше, що вдарило по відчуттях при матеріалізації в Місті — це всепроникний емоційний фон болю та страждань. Я аж сплюнув від неочікуваності. За чотири роки відсутності я встиг відвикнути від того, наскільки густою тут була атмосфера мук і відчаю.

Місто розкинулося наді мною велетенською перевернутою чашею, місто тягнулося тягнулося  на десятки кілометрів, зникаючи в червонуватій імлі. Але зараз мене більше непокоїли не архітектурні дива, а той вал емоцій, що накочувався з усіх боків.

Десь у східному кварталі група молодших демонів розважалася з людською душею — її крики болю відлунювали в емпатичному спектрі пульсуючим червоним сяйвом. На півдні йшла якась сутичка — я відчував передсмертні агонії десятків демонів. А прямо під моїми ногами, у підвальних катівнях, хтось методично піддавав тортурам кількох бранців.

Я похитнувся, притулившись до найближчої стіни. Занадто багато відчуттів, занадто густа концентрація темної енергії. В моєму кварталі зазвичай було... чистіше. Я намагався підтримувати хоч якийсь порядок, обмежувати невмотивоване насильство. Але зараз...

— Як же тут все прогнило, — пробурмотів я, відчуваючи, як у роті з'являється металевий присмак від переповнюючої повітря енергії страждань.

Мій погляд зачепився за групу молодших демонів, що поспішно відступали в провулок. Вони явно впізнали мене — їхній страх пульсував у емпатичному спектрі яскравими спалахами.

— Лорд повернувся! — долетів до мене переляканий крик, за яким послідував характерний хлопок телепортації.

Я простягнув свою чутливість далі, охоплюючи весь квартал. І те, що я відчув, змусило мене оскалитися від люті. Корупція. Зрада. Жадібність. Ці емоції буквально просочили кожен камінь, кожну щілину мого кварталу.

Ба більше, я відчував чужі мітки — інші Лорди встигли запустити свої щупальця в мої володіння. Їхні агенти були всюди, від найнижчих рівнів до самої верхівки управління.

Темна енергія навколо мене згустилася, формуючи видимий ореол. Кілька молодших демонів, що опинилися надто близько, з вереском відповзли подалі — моя аура буквально випалювала їм очі.

— Всім залишатися на місцях, — мій голос, посилений демонічною енергією, прокотився по кварталу, відбиваючись від стін багаторазовим відлунням. — Спроба втечі буде розцінена як зрада.

Одночасно з наказом я активував артефакт ізоляції кварталу. Темно-багряний купол відрізав мою територію від решти Міста, перекриваючи всі канали телепортації. Кілька особливо спритних демонів, що намагалися втекти, з виттям відлетіли від бар'єру — при зіткненні з полем їхні тіла обпалило енергією безодні.

З найближчої казарми вибігла варта — десяток демонів у потертих бойових обладунках. Їхні аури світилися відданістю, різко контрастуючи з загальним фоном зради та корупції.

— Мій Лорд! — командир варти, старший демон Крег, схилив голову. Його аура була чистою від скверни зради, хоча я бачив у ній сліди недавніх боїв — мабуть, намагався підтримувати хоч якийсь порядок у моїй відсутності.

— Доповідай, — коротко наказав я, продовжуючи сканувати околиці. В емпатичному спектрі квартал нагадував гниле болото, де острівці вірності тонули в морі розкладання.

— Все почало руйнуватися приблизно десять років тому, — Крег говорив чітко, по-військовому. — Спочатку дрібні крадіжки, потім корупція в управлінні. Ми намагалися боротися, але...

— Зрозуміло, — перервав я його. Емоційний фон навколо ставав все більш нестерпним. Десь поруч катували чиюсь душу, і відголоски її страждань буквально дряпали мою свідомість. — Список зрадників є?

— Так, мій Лорд, — Крег дістав кристал пам'яті. — Ми вели облік.

Я пробіг поглядом по іменах. Марек, мій скарбник. Тарг, начальник складів. Ще з десяток високопоставлених демонів. При погляді на деякі імена моя демонічна сутність буквально вила від люті.

— Цих чотирьох. Негайно, — я виділив найбільш мерзенних зрадників.

Варта розлетілася виконувати наказ, а я почав готувати ритуальне коло для страти. Темна енергія клубочилася навколо, формуючи складні візерунки на бруківці. Від концентрації сили повітря почало потріскувати, а каміння під ногами плавилося.

Першим притягли Марека. Колись могутній старший демон зараз виглядав жалюгідно — його аура була настільки просякнута жадібністю та зрадою, що аж світилася брудно-жовтим світлом. Моя мітка на його душі, та привʼязка були ізольовані невідомими мені рунами, треба буде розібратися, хто ж це такий тут знайшов спосіб позбавлятися від привʼязки.

— Мій Лорд! Я можу все пояс...

Я навіть не став його слухати. Одним рухом руки підняв його в повітря і активував закляття вилучення душі. Марек захрипів, коли його духовна сутність почала відділятися від тіла. В емпатичному спектрі це виглядало як повільне роздирання павутини.

— За зраду довіри Лорда, — почав я формулу вироку, відчуваючи, як кожне слово наповнюється силою древніх законів Інферно, не даремно я читав цю книгу, не даремно мені її порекомендував свого часу Лорд Шо, — за розкрадання власності Лорда, за підбурювання інших до зради...

Тіло Марека спалахнуло чорним полум'ям. Його крик злився з тисячами інших криків, що наповнювали емоційний фон Міста. Але я не відчував до нього жалю — його душа була настільки прогнила, що навіть у Інферно виділялася своєю мерзенністю.

Коли від тіла Марека залишився лише попіл, я відправив його душу прямо в найглибші рівні свого домену. Там мій кат матиме багато роботи — такі зрадники заслуговували особливої уваги.

Наступним був Тарг. Вищий демон виявився сміливішим за Марека — або просто дурнішим. Замість благань він спробував атакувати, випустивши в мене потік сконцентрованої темної енергії.