Глава 12

Глава 12

Тиша, саме тиша була тим, що створювало таку похмуру атмосферу у селищі. Причому тиша не була абсолютною, напевно, якби вона була такою, то не було б такого відчуття порожнечі. Свист вітру у віконних отворах, позбавлених скла, звуки піску, що переноситься вітром і ударяється об будову. Рідкісні скрипи, що йдуть від дитячого майданчика, від десятиліттями не змащенних  механізмів.

Все це створювало особливу невимовну похмуру атмосферу порожнечі, тієї самої порожнечі занедбаних місць. Раніше Фіску не доводилося відвідувати занедбані міста, тому йому не було з чим порівнювати.

Зараз варто було загнати в один із під'їздів спідер і вимкнути генератор гравітонів, що видає тихе гудіння, і все, навколо ніщо не нагадувало про життя. Тут не було навіть звуків птахів чи комах. Подібне Фіск бачив лише в голофільмах, що розповідали про постапокаліпсис. На цій думці Фіск похмуро хмикнув, а що, як не апокаліпсис, зараз відбувається? Хоча це дрібне містечко померло задовго до цього, задовго до тих подій, які змусили їх тікати.

Підібравши з землі шматок зламаного металу, Фіск спробував вгадати, чим він був раніше. Незрозуміла пластинка прямокутної форми. Можливо, це був лист обшивки якогось флаєра? Але метал був надто товстий для цивільної техніки та надто тонкий для військової. То, може, це була частина будівлі? Відійшовши трохи осторонь будівлі, Фіск уважно оглянув його.

І так, другий його здогад був правильним. Над вікнами верхніх поверхів була встановлена якась скульптура. Раніше вона зображала людину з киркою в руці. Зараз скульптура втратила більшу частину обшивки і являла собою майже голий каркас. І це "майже" знову додало в скарбничку похмурості цього місця.

—  Фіск, ти щось знайшов? - Запитала по шифрованому радіоканалу Маарі. Сама Маарі зараз була на складі, разом із рештою займаючись приготуваннями до завтрашнього відправлення в дорогу. А ось Фіск не був упевнений у тому, що їм кудись необхідно їхати, але поки що про це ще нікому не говорив. Тут було безпечно, немає людей, немає зіургів, є їжа і навіть медична капсула. Чим не сховище для них? Але в той же час усередині ніби щось говорило про те, що залишатися тут буде величезною помилкою. Щоб розібратися зі своїми думками, він і вирушив у місто, офіційно – щоб пошукати, чи немає чогось, що можна прихопити із собою. Не офіційно – Фіск просто хотів побути один і подумати про все.

— Ні, Маарі, крім піску, і різного сміття нічого не видно. — промовив Фіск.

—  Повертайся швидше, я сумую, - сказала дівчина і відключилася. Стан Маарі був ще однією проблемою, яку слід вирішити. Коли вони вчора повернулися з цвинтаря, вона вже не спала, натомість сиділа на ліжку і дивилася в стіну, не реагуючи ні на слова Фіска, ні на слова Каарли. Лише коли Фіск обійняв дівчину, та хоч якось прореагувала на його дотик. Насилу, але йому разом із Каарлою вдалося переконати Маарі, що вона ні в чому не винна і вона, навпаки, молодець, адже якби не її рішення, то, швидше за все, всі вони були б уже мертві. Начебто Маарі і погодилася з цим, але варто її залишити на кілька хвилин однієї, вона знову занурювалася в свої думки і починала плакати. Тепер не можна було дівчину залишати надовго одну. Але й Фіску потрібно було побути одному. Добре, що Каарла виявилася жінкою, що розуміє, і зайняла на найближчі кілька годин Маарі складанням списку, наявного медичного обладнання та ліків.

Після відключення дзвінка Фіск зупинився, намагаючись вигадати хоч якусь мету на сьогоднішні пошуки. Піднявши вище погляд, Фіск побачив у променях сонця блиск на даху одного з будинків. На обличчі хлопця одразу з'явилася легка посмішка. Отож і знайшов він собі фінальну точку на пошуки. Хлопець вирішив попрямувати до цього будинку, а по дорозі до джерела блиску, перевірити пару квартир у будинку. Самі будинки, напрочуд, були в досить хорошому стані.

Хоча чому тут дивуватися, вже давно минули часи, коли будували із звичайного бетону, тепер використовувався пластобетон, він був практично вічний. Принаймні тут на Карстоні досі залишився колонізаційний комплекс першого покоління.

Причому його ніхто не намагався зберегти спеціально, навпаки, він був закинутий  через кілька десятків років після побудови, і лише близько сотні років тому його вирішили перетворити на пам'ятку.

Роботи з упорядкування було чимало, але самі будівлі не постраждали за минулий час. Так що і в цьому містечку дома простоять сторіччя, а може й тисячоліття, якщо їх ніхто не зруйнує. Через те, що за минулі десятиліття в містечко нанесло чимало землі та піску, то вхід у під'їзд був мало не врівень з рівнем землі, за стандартами вхід повинен підніматися мінімум на один метр, так що Фіску не довелося підніматися сходами, просто зробити крок і опинитись у під'їзді.

У самому під'їзді було повно піску. Йти було доволі незручно  бо  пісок був дрібнодисперсним, а від цього дуже слизьким. Доводилося контролювати кожен свій крок, щоб не посковзнутися на ньому і не впасти. Запах у під'їзді мало чим відрізнявся від такого зовні. Той самий запах гарячого піску, легкий аромат пересохлого листя рідкісних дерев і, звичайно, запах засохлої трави. Лише ледь вловимий аромат пластику говорив про те, що хлопець знаходиться у штучній споруді. Якщо колись тут і пахло людьми та життям, то це було надто давно. Але звуки відрізнялися від того, що було чутно на вулиці. Кожен крок віддавався луною і шарудінням піску, що розбився під ногами хлопця, по всьому під'їзду.

Разом з тишею зовні, це діяло дуже гнітючим і навіть трохи лякаюче. Фіск розумів, що це просто гра уяви, тут просто бути нічого не може небезпечного. Перший поверх хлопець вирішив пропустити, все одно там мало що могло зберегтися, бо скла не було на більшості вікон. І швидше за все там нічого, крім всюдисущого піску, і не буде.

А ось на другому поверсі Фіск вирішив перевірити одну із квартир. На його подив, двері досі були зачинені, і хлопцю довелося попрацювати  своєю здатністю, яка з кожним разом дається йому все легше і легше, щоб розчинити дірку, через яку він і проник у квартиру. Перше, що кидалося у вічі - це порожнеча. Ні меблів, ні картин нічого не було. А чому мало бути інакше? Фіск, насупившись, вирішив згадати все, що розповідала Каарла про це містечко.