Глава 25

Глава 25

Невідома планета.

     Чесно кажучи, такого результату своєї авантюри я не очікував. Я думав, що буде достатньо зустріти свідомість Мікіль і пояснити її становище. Також у мене з Лікою з'явилася ідея куди можна було б прилаштувати дівчину.

     Але такого я не очікував. Напевно, Мікіль настільки занурилася в себе, що не сприймає нічого зі свого більш дорослого стану. Зараз вона звичайна маленька дівчинка, яка плете вінок на сонячній галявині десь у лісі. Безліч безглуздостей її оточення в даний момент просто напросто не досягали її сприйняття.

      Ось, наприклад, ласощі, які з'являються нізвідки. Дівчинка просто простягала руку і на долоньці опинялося щось схоже на солодощі. І так щоразу, не минало й хвилини, як виникали нові ласощі.

       Або квіти на галявині, що відновлюються після того, як їх зірвали, варто було лише відвернутися Микіль. Але найбільше мене вразили її переміщення по галявині. Вона часом зникала з одного місця, з'являлася в іншому, іноді на галявині одночасно перебувало дві, три Мікіль. 

     Тобто тут відбувалося ігнорування здорового глузду. Мені ще добре, я з дитинства любив як фантастику, так і фентезі, а тому моя підсвідомість усе сприймала як магію. Адже нею можна пояснити все. 

     Ось через те, що синьошкіра інопланетянка занурилася настільки глибоко в себе, я і не міг до неї підійти й просто сказати: "Досить страждати на дурниці, у нас є для тебе робота, нудно не буде". Так ні ж, доведеться щось придумувати, як її повернути в реальність.

     Взагалі з приводу того, що для неї є робота, це правда. Хоч би як не хотілося визнавати, але я повний нуль у знаннях із псионіки. Я навіть не можу пояснити своїм друзям як роблю те небагато, що вмію. 

     І ось мені в руки буквально сам упав вихід із цієї ситуації. Мікіль нехай і не навчена до кінця, але все ж таки отримала систематичну освіту в галузі псионіки.

     Крім мене в нашій компанії є ще три псиони. Та й гадаю, на Шаррні знайдеться кілька людей точно нехай і слабеньких. І їх усіх бажано навчити користуватися своїми здібностями. 

       Ось і прийшла нам ідея створити школу псионів під керівництвом синьошкірої дівчини. Гадаю, робота мала відволікти її від негативних думок. Усе таки коли маєш перед собою завдання, що вимагають від тебе повністю викладатися, бракує часу на всілякі дурниці на кшталт самогубств.

    Тепер же я стояв перед дівчинкою в розгубленості. Я просто не уявляв, про що з нею говорити, адже вона навіть не пам'ятала останніх подій. А маленька Мікіль тим часом стрибала навколо мене і ставила сотні запитань.

    Її не бентежило, що вона з'являлася в просторі то вище за мене, то позаду, то взагалі догори дриґом. Для неї все, що відбувалося, було нормальним, і зараз її хвилювали лише відповіді на свої запитання, якими вона бомбардувала без зупинок.

    Чесно кажучи, я не особливо вмію спілкуватися з дітьми і тим більше з інопланетянами, а тому я стояв у певному ступорі. Нарешті прийнявши рішення, я вирішив заговорити з цією гіперактивною дівчинкою, яка ігнорує здоровий глузд.

     Для початку довелося виловити її після чергового стрибка, інакше я просто міг не встигнути звернутися до неї, перш ніж вона знову зникне. На щастя навколо мене одночасно стрибала не одна Мікіль, а кілька, тож спіймати її було не проблемою.

     Спочатку, коли я її торкнувся, дівчинка відстрибнула від мене на кілька десятків метрів назад, її копії, до речі, зникли, мабуть, Мікіль перестала розсіювати свою увагу навколо і зібрала її воєдино.

     Також варто визнати, що тільки-но вона зосередилася, як у її підсвідомості стало одразу більше сенсу. Знову почали діяти хоч якісь закони світобудови. Я навіть понадіявся, що вона згадала себе дорослою і мене зокрема, що й вирішив уточнити.

     —  Микіль привіт,- привітався я з нею. Та у відповідь на моє привітання лише скорчила незадоволену гримасу і відповіла.

    —  Дядя мене так називає тільки мама, коли сварить... - зробила вона мені зауваження, із суворим виразом обличчя.

     —  Тоді як мені тебе називати? -- вирішив уточнити в дитини я. Мабуть вона в дитинстві не любила своє повне ім'я.

      —  Для всіх я Мікі і я буду великим лікарем.--Не змогла вона довго тримати незадоволений вираз обличчя і вже під кінець завзято посміхнулася і стрибнула метрів на десять у висоту. Як я зрозумів, у реальності вона так би без використання магії не змогла б стрибнути, але тут же вона богиня і закони фізики працюють лише за її бажанням. Ось і знову її серйозність почала зникати і вона почала бігати навколо мене і по галявині, ну хоч не телепортувалася і не ділилася на копії.

     —  Вибач, Мікі, тепер буду тебе називати тільки так,- серйозно вимовив я. Діти люблять, коли з ними не сюсюкаються, а розмовляють як із дорослими.

     —  Дядьку, а ви звідки мене знаєте? - запитала вона в мене. - Ви напевно мамин знайомий?

     —  А ти не пам'ятаєш мене? - запитав у неї, викликавши в підсвідомість зовнішній вигляд мене без скафандра в одязі, який вона мені принесла. Відразу ж я зовні перетворився на того себе зі спогадів... - І так теж?

        —  Хм, ні, дядьку, - секунд десять уважно подивилася на мене Мікіль і потім знову почала бігати, цього разу за маленьким дракончиком, який незрозуміло як з'явився, -- А ти маг? - зупинившись, серйозно подивилася на мене дівчинка.

    —  Так я маг,- вирішив відповісти я їй, адже псион у її понятті справді є магом.

    —  Круто,- радісно закричала вона,- Я, крім мами, нікого з магів не бачила, а вона мені рідко що показує, увесь час сидить у своєму го-с-пі-тале-лі,- по складах вочевидь складне для неї слово вимовила Микіль,- Дядьку магу, а покажи ще що-небудь.

     —  Тільки для тебе, маленька леді,- посміхнувшись, я відповів. Після моїх слів Мікі вся підібралася, на ній з'явилася сувора сукня, вочевидь її мати в такій ходить. Мабуть, вирішила відповідати званню леді.