Глава 23

Глава 23

Невідома планета.

     Те, що я лохонувся, можна було зрозуміти відразу. Коли я прийшов до тями, то опинився розп'ятим у повітрі. Причому я не тільки не міг поворухнутися, а й не міг скористатися пси-енергією за межами свого тіла. 

      Було зрозуміло, що цього разу до мене підійшли серйозно. Якщо минулого разу мене вважали просто студентом, який випадково потрапив у цей світ, то тепер я був явно в категорії якщо не ворогів, то супротивників. А тому мене і скували, щоб не зміг повторити втечу.

     Спершу відразу після пробудження я спробував вирватися, напружуючи всі свої сили, щедро посилюючи м'язи пси енергією, але, на мій превеликий жаль, це нічого не дало, я як висів розп'ятий у повітрі, так і продовжував. Я не зміг зрушити взагалі ні на один міліметр.

     Я навіть від зайвої старанності порвав собі м'язи в руках, довелося наноботів відправляти на усунення наслідків моїх дій.  Ось ще раз шкодую про те, що в мене база з кібернетики низького рівня, як казала Ліка, з шостого рівня з'являється можливість використовувати наноботи нейромережі на свій розсуд.  Я б напевно зміг усіх тут усунути, керуючи наноботами безпосередньо.

       Та навіть за межами організму, хоч це і буде нелегальний і переслідуваний за законом метод управління наноботами. В історії Співдружності були випадки, коли наноботи, що вийшли з під контролю, знищували цілі планети.

       Вони навіть отримали назву "Сіра смерть", хоч сучасні наноботи далеко не ті самі, що були спочатку, і систем безпеки величезна кількість зараз, та й ресурс самореплікування спеціально занижений без використання фабрики наноботів. Але все одно це досить небезпечна технологія, і пряме управління офіційно заборонено, що, правда, не зупиняє хакерів різного штибу.

     Судячи з показань нейромережі, я в такому положенні висів уже понад десять годин. За цей час моє тіло встигло затекти, але нікого крім мене це не хвилювало. Чесно кажучи я взагалі нікого за ці години не бачив, виникало відчуття, що про мене просто напросто забули.

     У мене знову виникли думки про те, що таким чином мене намагаються довести до стану, коли я сам їм усе розповідатиму. Тим більше ці виродки стали повторюватися знову.

    Я знову був голий, вони знову мене повністю роздягнули, лише перекладач також продовжував висіти на моїх скронях. Не знаю з чого це так у них любов до голих мужиків, але явно не спроста. 

      Переконавшись, що я нічого не можу зробити, вирішив зануритися в медитацію, більше нічого мені не залишалося робити.  Можливо, в такий спосіб мені вдасться придумати, яким чином вибратися з відверто безвихідної ситуації

       У медитації я намагався намацати своїми надприродними почуттями те, що не дає мені користуватися енергією за межами мого тіла, та й що мене тримає в повітрі. Адже у них тут, найімовірніше, все побудовано на використанні пси-енергії.  

       А мені ж останнім часом досить непогано вдалося налаштуватися на відчуття пси енергії. Он навіть кілька пси технік зміг вивчити лише за відчуттями, які я отримував під час їхньої дії.

       За моїми відчуттями минуло не менше доби, перш ніж я намацав якусь павутинку на поверхні свого тіла, в реальності ж минуло всього трохи більше п'яти годин. Знову суб'єктивний час при прискоренні швидкості сприйняття свідомості дав про себе знати.

       Раніше я ніколи не користувався прискоренням так часто як зараз. У цьому світі, напевно, і пари годин не проходило без того, щоб я не активував прискорення свідомості. Тож я суб'єктивно в цьому світі був уже на пристойний термін довше, ніж у реальності.

       Згідно з моїми відчуттями, на тілі було густе павутиння з чужорідної енергії, і щойно моя енергія покидала межі тіла, то вона поглинала її з величезною швидкістю. Тішило одне, вона не блокувала доступ зовнішньої енергії до мене в організм.

       А значить мені не загрожувало виснаження найближчим часом. За час, проведений у цьому світі, я вже звик до того, що будь-яка моя дія витрачає лише одну двадцяту частину енергії, потрібної насправді, іншу ж енергію, якої бракує, організм брав із зовнішнього середовища, я навіть не уявляв, як себе почуватиму після повернення додому.

     Через нерви я трохи покричав про себе на підлих загарбників, ну як трохи, напевно, хвилин тридцять я матюкався, не повторюючи жодного слова.  Зазвичай я не поводжуся так, але безсилля мене дуже дратувало.

     Я звик, що можу самостійно контролювати своє життя, а тут ось за кілька днів я вже вдруге перебуваю в полоні. І якщо перший раз полон був буду відвертим що номінальним, то тепер все було по серйозному.

      Заспокоївшись, я почав думати, як можна втекти з цієї камери, але поки що жодної більш-менш слушної думки мені в голову не прийшло. А тут ще й голод зі спрагою підступили і мені стало дедалі складніше зосереджуватися на справі. 

      Я ж і так вдосталь не їв уже досить пристойний час. Та що там, за час, що минув відтоді, як покидьок напав на наш десантний бот, я їв нормально всього два рази. 

        Перший раз мене нагодувала Микіль, другий раз це я зжер внутрішньовенне харчування зі свого знищеного скафандра. Решту ж часу я кілька разів перекушував деякими місцевими тварюками. Та випив кілька разів росу з листя на світанку.

      Проблема ж була в тому, що місцева і фауна, і флора не надто підходили для мого організму, і засвоюваність була досить низькою. Соромно визнати, але мені довелося не менше десятка разів на день гадити, щоб вивести з організму неперетравлювані залишки їжі. 

     Ближче до кінця доби, яку я висів розп'ятим у камері, мені прийшла ідея, чесно кажучи, божевільна ідея. Але лихі часи вимагають лихих ідей. Основна думка була в тому, що я міг виконати всі вивчені техніки в межах тіла. 

      Так я спробував левітувати кров за допомогою телекінезу в організмі. Мені вдалося перетворитися на кілька миттєвостей на лампочку. Єдине, що я не пробував, так це не паралізував себе, як здалося мені, це було б дуже дурною ідеєю.