Пролог

Пролог

     —  Повторюю для особливо тупих,- кричав чоловік, б'ючи важкими черевиками скафандра, людину в легкому шахтарському комбінезоні що лежав перед ним,- Я сказав десять кубів на добу і ні краплі менше,- кожне слово він супроводжував новим ударом черевика, доки черговий удар не влучив у голову й не почувся хрускіт шийних хребців. - Знову сміття прибирати,- вимовив він, коли зрозумів, що під ним у калюжі крові лежить уже мертве тіло.  —  Так сто одинадцятий і двісті третій віднесли сміття в утилізатор і назад за роботу, вам ще норму цього сміття виконати сьогодні.

      Після цих слів чоловік у скафандрі розвернувся і залишив коридор шахти, в якому щойно вбив людину. Я сто одинадцятий і мій напарник двісті третій підхопили тіло Сергія, або як його тут називали шістдесят восьмого, і потягли до утилізатора біовідходів. 

      Благо, що він знаходився біля ліфта на цьому рівні шахти і далеко нам іти не довелося. Навіть думати не хотілося, що ми будемо їсти сьогодні, адже я та й інші раби цієї шахти знали, звідки беруться наші пайки. 

     Якраз з утилізаторів з різного сміття біологічного походження їх і створюють. Можливо й раніше мені вже доводилося їсти перероблену людину, але я тоді не знав, тож сьогодні я залишуся без пайка. Взагалі мало залишилося людей на шахті з тих, хто досі не зламався за півтора року рабства.

     Як же ж,  я процвітаючий малий приватний підприємець докотився до такого стану? А в усьому винні зелені чоловічки, ну як зелені, звичайні такі собі люди, але не з нашої планети.