=7=

Нова реальність била по мені без жалю. Я помилка цього життя. Андрій помилився обравши не ту сестру. Мати помилилася даючи мені життя. Настя… навіть знати не хочу. Цікаво, для рідного батька я теж помилка?

І поговорити ні з ким. Подруг у мене немає. Я з багатьма спілкуюсь, але от щоб близько. Близькими у мене завжди були сім’я, а потім ще й Андрій. А зараз нова реальність і нікого поряд.

Всередині піднялася злість. На цей світ на цю несправедливість. Я не просила давати мені життя, не просила кликати мене заміж. Але якщо ви зробили свій вибір в мою користь, то чому не хочете нести відповідальність?

Накрутивши себе по максимум все ж вирішила набрати батька. Вперше. Але не для того, щоб почути співчуття. Ні, вона хоче і від нього почути, що вона і для нього помилка. Щоб остаточно впевнитися – вона прийшла в цей світ помилково. Її не мало бути взагалі.

Батько не відповідав, чим злив ще сильніше. Я вже хотіла натиснути відбій, але на тому кінці почула холодний жіночий голос.

– Слухаю.

Я аж ім’я абонента перевірила, може не той контакт набрала. Але ні, “Сергій Вікторович”.

– Я б хотіла поговорити з Сергієм Вікторовичем, – відповідаю без привітання. І так, рідного батька я не називаю татом, не виходить. Сергій Вікторович і все.

– Його немає, – так само холодно відповідає жіночий голос. Нарешті до мене дійшло, що це його дружина. І що робити? Мені не відомо чи знає вона про мене взагалі.

– А ви можете передати йому, щоб він мені перетелефонував?

– Ні.

– А як я можу з ним поговорити?

– Приїжджай. Адресу пришлю. – і тиша. Вона кинула слухавку.

Через хвилину на мій телефон прийшла смс з адресою. Столичною. Тобто, коли я очно навчалася, я жила в одному місті з рідним батьком? І він не просив зі мною зустрічей, хоча я говорила йому куди вступила. Отже, і для нього я помилка.

А якщо все не так? Та ні, так. Бо навіть говорити зі мною не захотів. А раптом щось сталося? Може він в лікарні і говорити не може? Як же дізнатися? Точно, він же мені після кожної закритої сесії гроші на рахунок, який відкрив для мене, клав. Відкрила додаток, щоб перевірити баланс рахунку – поповнень не було. Може дійсно щось сталося? Їхати? І що я скажу? Там у нього своя сім’я, а тут я така “привіт усім, я позашлюбна дочка ось цього чоловіка”. Та мене вигонять, якщо не з’їдять. Хоча, самі ж запросили. Не знаю. Подумаю про це пізніше. Якось не хочеться більше болю.

Наступні дні пройшли як в тумані. Бо я не відчувала нічого. Навіть не боліло більше. Вітчим привіз мені трудову і документи на підпис наступного дня, щось намагався говорити, здається знову вибачався, але мені стало так все одно.

Потім мені знову почала телефонувати сестра і мати. Я не відповідала. Сестра присилала повідомлення, щось про Андрія і що я маю його відпустити або знову ж про Андрія і що якщо застане його у мене, то мені не поздоровиться. Навіть приходила декілька разів, грюкала у двері, щось кричала, але я не відчиняла. Мати теж приходила, але без таких концертів, як у сестри. Причину зрозуміла одного вечора, коли помітила через вікно кухні машину Андрія біля під’їзду. І що він тут робить? Чого не насолоджується новими стосунками? Ай, все одно.

Усі будні дні з квартири не виходила. Продукти замовляла онлайн, а більше мені нічого і не потрібно було. Дзвінки та повідомлення продовжували сипатися від двох абонентів, але я все ігнорувала. Я хотіла тільки одного, щоб мене залишили у спокої.

У суботу мене відпустило. Захотілося навіть вийти на вулицю. Не помирати ж тепер? Треба жити, роботу шукати. А завтра у мене день народження. Двадцять один. Символічно. Нап’юся, а потім почну жити далі. Вирішила в магазин сходити сама. Вино начебто до двадцяти одного продають. Раніше алкоголь купував Андрій.

Так, продають. Чи то я так виглядати стала, що навіть документів не запитали, коли пробивали дві пляшки вина, чи дійсно законом дозволяється. Зібравши покупки в пакет, пішла додому. І от тут мене чекав сюрприз. Андрій біля під’їзду. І звідки він знав, що я не вдома?

– Ань, я хочу поговорити, – як тільки я підійшла ближче проговорив.

– Не бачу сенсу.

– Ань, благаю.

І мене знову така злість взяла. Тільки ж відпустило, чому знову? Що від мене треба? Я не буду нікому заважати. Відчепіться всі!

– Говори, – проричала дивлячись прямо в очі. А він не такий і радісний. І круги під очима, і очі червоні, ніби ночами не спить. Хоча у нього ж тепер нова наречена. Коли там спати.

– Ань, я не хочу оцього всього. Я взагалі не розумію як так вийшло…

В очі заглядає, чекає на відповідь. Мовчу. Нехай продовжує.

– Розумієш… Ти поїхала. Коли тебе на потяг посадив, зустрів однокурсника. Той запросив в клубі потусити. Я подумав, що можна. Субота, та й місяць складним видався.

Так, я на сесію поїхала в суботу. Щоб на пари в понеділок спокійно піти. Квартиру знімала в уже знайомої власниці, домовились завчасно. Неділю я витратила на банальні речі: приготувати їжу та нормально відпочити після дороги. 

– А там в клубі була твоя сестра. Вона сама до нас підійшла. Залишилася з нами. А потім провал якийсь. Я напився, певно. Не пам’ятаю нічого. Прокинувся вдома, а поряд вона. Я її виставив одразу ж. А через два з половиною тижні вона заявилася з новиною, що вагітна. Я не повірив, послав її. А наступного дня прийшли твої батьки і… далі ти знаєш.

З усього цього мене зацікавило тільки одне.

– Почекай. Вдома у кого? – мовчить, сволота, – Ти хочеш сказати, що зрадив мені з моєю сестрою, в моїй квартирі, на нашому з тобою ліжку?

– Ань…

– Спалю. І ліжко, і квартиру.

– Ань…

– Що? – підвищила я голос.

– Вибач, але я думаю, що просто по п’янці сплутав вас.

– Як нас можливо сплутати? Ми різні! Починаючи зі зросту і кольору волосся, закінчуючи характерами! – і це чиста правда. Я від природи руснява і фарбуюсь в блондинку, зростом вища, фігура є, але не така пишна, як у сестри. Настя ж копія мати: чорнява від природи, нижча мене на пів голови, з чорними очима проти моїх сірих і фігуриста на заздрість усім. І характери повністю протилежні.