=6=

І якщо я думала, що на цьому відкриття для мене завершилися, то вечір показав, що я знову помилилася.

Коли почула дзвінок у двері, вирішила, що то вітчим. І хоча здивувалася, що так швидко усе підготували, спокійно пішла відкривати. Але на порозі була мати.

– Чому не відповідаєш на дзвінки? – замість привітання кинула в мене питанням і відпихнула мене з дороги, щоб вільно пройти в квартиру. Шокована поведінкою, я тільки спостерігала, як вона роздягається.

– Чого застигла?

– Що ти хочеш? – видавила з себе.

– Поговорити.

– Мамо, – я хотіла попросити її піти і сказати, що не готова до розмов, але мене перебили. А сил відбиватися у мене зараз немає, повторити свій п’ятничний спітч не зможу.

– Пішли на кухню, – і не чекаючи відповіді пішла в потрібному напрямку. Я тільки прикрила очі, щоб віднайти в собі ще трішечки сил. Впевнена, нічого хорошого з розмови не вийде. Не після того, як вона господинею увійшла в мою квартиру.

На кухні я сіла на стілець і відкинулась спиною на стіну позаду.

– Про що ти хочеш поговорити? – втомлено запитала.

– Я все ж вважаю, що ти повинна вчинити правильно і дати можливість Насті та Андрію жити тут.

– А більше я нічого не повинна? – що їй ця квартира посеред горла стала? – Мені де жити? З вами? Так хай Настя і Андрій до вас перебираються, якщо квартира Андрія вам замала. 

– Вони сім’я. А сім’ї мають жити окремо.

– А яке відношення їхня сім’я має до моєї квартири?

– Вона твоя сестра і має такі ж права.

– Мамо, ти чуєш себе? Цю квартиру мені подарував мій батько. Мій біологічний батько. Я б могла зрозуміти твої претензії, якби її купував дядько Олег. А так я не розумію, чим тобі заважає наявність у мене власного житла?

– Ти не заслуговуєш на це! – випалила та, що дала мені життя, шокувавши мене вчерговий раз.

– А на що я заслуговую? – глухо запитую.

Мовчить, тільки очима повними ненависті дивиться на мене.

– Мамо, за що ти мене так ненавидиш? Я ж теж твоя дочка… 

Вона сіпнулася від моїх останніх слів, а потім прошипіла, схиляючись до мого обличчя:

– Ти моя помилка. Неправильну ставку я зробила, коли вирішила залишити тебе.

Здається щойно на мою могилу кинули останню гірстку землі.

– Йди звідси, будь-ласка, – тільки й змогла я проговорити.

***

Ольга їхала в таксі додому і злилася на себе. Дарма вона з Анькою так розмовляла, треба було м’якше. Але й грати з нею терплячу матір їй уже набридло. Не любила вона її. У неї були на старшу сподівання у свій час, але вони не виправдалися. 

Ольга завжди була красивою жінкою. Навіть не просто красивою, а витончено красивою. Але життя її не балувало. Жила з батьками в однокімнатній квартирі, грошей вічно бракувало, бо які зарплати у звичайних робочих заводу. Самій влаштувати кар’єру було не до снаги, та й навчання давалося їй складно. А тому вирішила скористатися своєю зовнішністю. Тому після школи пройшла якісь курси і влаштувалася на той самий завод, де працювали батьки, секретарем. Хоча як влаштувалася – батьки прилаштували. 

З батьками відносини були прохолодні, бо вони не могли їй дати всього, що їй хотілося. Тому вона сподівалася швидко вийти заміж і забути про них. Але підходящих кандидатів навколо вона не бачила, хоча загравали з нею постійно.

Завод їхній вже допрацьовував свої останні дні. Це було зрозуміло по частоті скорочень штату та закритті цехів. Це були часи коли бізнес підіймав голову. І страшно, і їсти за щось треба. Ольга вже не знала, що їй робити. Впевнена була, що потрапить під наступну хвилю скорочень. А далі що? Куди йти? І кандидатур в чоловіки не було. Не за водія ж їй заміж виходити.

Та доля їй посміхнулася. Пройшла новина, що приїде якийсь бізнесмен дивитися завод і можливо приватизує його. І Ольга зрозуміла, це її шанс. І не важливо як той бізнесмен виглядає і скільки йому років. Навряд чи там дідок підстаркуватий. Та й тут доля була на її стороні. Бізнесмен виявився молодим, років тридцяти. Сумний якийсь, злий на весь світ, але вона не бачила в тому проблеми.

Усіми правдами і неправдами, але вона змогла заволодіти увагою Сергія. Одне побачення, друге… Про себе він мало розповідав, та їй і не цікаво було. Все що вона бачила своїми очима їй підходило. Тому і не дивно, що віддала йому те, що берегла для того самого підходящого. Місяць вона була щасливою жінкою і впевнена у своєму подальшому житті. А потім його викликали додому, але ж він повернеться до неї. Та цього не сталося ні через тиждень, ні через місяць. А ще вона завагітніла. І що їй робити. У неї ні адреси його домашньої, ні телефону немає. Мобільних тоді у них ще не було. І як його шукати? 

Вийти на нього все ж вдалося. Через директора того ж заводу і сумну історію про кохання і його наслідки. І зустрітися з ним теж. От тільки бажаного вона не отримала. Якщо вирішить залишити, визнає батьківство і дитині буде допомагати. Але одружуватися з нею – ні. І вона вирішила залишити дитину. Він же буде допомагати і визнає її своєю, а отже і прийматиме участь у її житті. А там вона вже зробить все, щоб він повернувся до неї. Та після народження його дочки вона зрозуміла, що прорахувалася.

Анькою він не цікавився. Щоб дав грошей їй доводилося обгрунтовувати чому саме таку суму. Добре хоч звітувати про витрати не просив. От з цього моменту і ненавидить вона його дочку.

Та все ж налагодити життя їй вдалося. Коли Аньці було десь років півтора вона на ювілеї подруги познайомилася з Олегом. Він не такий багатий та красивий як Сергій, але починаючий бізнесмен з хорошими перспективами. З ним вона не прогадала, бо прийняв він її разом з дочкою. Хоча останнє їй не зовсім подобалось, краще б скинути на батьків її або взагалі рідному татусю відправити. Та Олег сказав, що виховає як рідну. Не збрехав. А щоб укріпити своє положення вона швидко завагітніла і подарувала Олегу рідну дочку Анастасію.