=2=

З того самого ранку, коли мене вперше скувало напруження пройшов місяць. Я все так само працювала і починала готуватися до майбутньої сесії. Ще півтора року і я стану дипломованим фінансистом. Але мене все ще не відпускало. І я все ще не могла знайти причину.

У стосунках з Андрієм все було добре. На роботі за мною не було ніяких косяків. З матір’ю та вітчимом стосунки рівні. Сестра, як завжди, часто забігає в гості і про щось радісно щебече. Все як завжди. А от ве рівно свербить всередині.

– Привіт! – у наш кабінет просовується голова Андрія і я посміхаюся.

– Наче не бачилися сьогодні, – бурчить поряд зі мною Софія, ще один бухгалтер.

– А ти не заздри, – з посмішкою відповідає їй Андрій, на що вона тільки фиркає.

– Ти чого прийшов? Додому наче рано ще, – вклинююсь я. І дійсно, до кінця робочого дня ще година. І так, завали юридичний відділ розгребли вже і тепер працюють за нормованим графіком. І звісно ж, ми з Андрієм тепер разом приходимо на роботу і разом йдемо додому.

– А просто так я не можу зайти до майбутньої дружини? – запитує підходячи до мене.

– Звісно можеш, – відповідаю з посмішкою, – Але ти відволікаєш і не тільки мене.

– Які ви зануди. Ладно, я швиденько, – і нахилився до мого вуха, – Мені погодили відпустку одразу після Нового року, тож поїдемо до моїх. – прошепотів і швидко втік з кабінету.

А я сиділа і… не могла зрозуміти своїх почуттів. Я б мала радіти, адже хотіла цього, але чомусь радості не було. Та й з весіллям я ще не вирішила.

Наступного ранку, як тільки я сіла за своє робоче місце, у мене задзвонив телефон. І чомусь всередині мене все зклубилося і серце наче завмерло. Але це була всього лише сестра.

– Привіт, – говорю приймаючи виклик.

– Привіт, сестричко, – щебече Настя, – Ти про нас геть забула. Я сьогодні до батька на роботу заїду, може вийдемо кудись посидіти?

– Та я з Андрієм… – почала говорити, але мені не дали.

– Ти постійно з Андрієм. Кажу ж, забула про нас, в гості не заходиш. Давай погоджуйся. Один раз без Андрія свого пообідаєш.

У чомусь Настя права. Я дійсно перестала так часто з нею і мамою зідзвонюватись та зустрічатись. А після того, як повідомили їм про весілля, я і в гості до них не заходила ще. “Та й не кликав ніхто”, пронеслося в голові. Але я відмахнулася від цієї думки і погодилася. Андрію скинула повідомлення, що на обід піду з Настею.

– Привіт! – кинулася з обіймами до мене сестра, як тільки увійшла до нашого кабінету. Вона як завжди при повному параді.

– Привіт, – обійняла у відповідь, – ти рано, до перерви ще півгодини.

– Ой, я думаю не критично. Тато дозволить.

Мені стало ніяково від цієї фрази. Усі звісно знали, що наш шеф мій вітчим, але я ніколи не використовувала цей факт у своїх цілях.

– Добре, пішли, але повернемося на півгодини раніше.

По дорозі до кафе, у якому ми з Андрієм інколи обідаємо, бо зазвичай ходили у їдальню на першому поверсі, Настя весело щебетала, як рада нашій зустрічі і як скучила. А я чомусь не розділяла її почуттів, хоча сестру люблю, хоч ми рідні тільки по матері. Та що зі мною відбувається?

– Ти якась не така, Ань, – почала Настя коли ми зробили замовлення, – У тебе все добре? У вас з Андрієм усе гаразд?

– Добре все. Втомилася певно. Сесія ж скоро.

– Дійсно, я й забула, що ти ще навчаєшся.

– А ти все ще не вирішила куди хочеш?

Сестра в цьому році закінчила школу, а от далі навчатися не пішла. Сказала, що ще не визначилася остаточно.

– Не знаю, якщо чесно. Думаю на модельєра піти. Але батько чомусь проти, а от мама підтримує.

– Для такої справи повинен талант бути.

– Думаєш я зовсім безталанна?

– Та ні, просто не бачила у тебе тяги до малювання.

– А до чого тут малювання?

– А ескізи одягу ти де братимеш?

– То вже буде потім, – відмахнулася сестричка, – Я ще остаточно не вирішила. А коли у тебе сесія? – перевела вона тему.

– У грудні.

– Ой, це вже зовсім скоро. Ти встигаєш готуватися?

– Намагаюся. Часу зовсім мало залишилося.

– І коли ти їдеш?

– Через тиждень.

– Блін. А я хотіла тебе до клубу витягти. З Андрієм би твоїм домовилися б. Або з собою його взяли б.

– Насте, ти ж знаєш, що я не люблю те діло.

– То ти просто з хорошою компанією не відпочивала.

– Хай буде й так, але я все рівно б відмовилася, навіть якби на сесію їхати не треба було.

– І як тебе, таку домосідку, Андрій терпить.

– А до чого тут це? – я щось зовсім втрачаю сенс нашої розмови і взагалі мені цей діалог не подобається.

Настя почекала, поки офіціант розставить наше замовлення на столі і продовжила:

– Просто не розумію як ви розважаєтеся.

– Насте, сім’я – це не розваги, тим паче в клубах.

– Не знаю, Лінка одразу після школи заміж вискочила, а ми часто з нею та її чоловіком по різним місцям відпочиваємо.

– Можливо комусь таке й подобається, але не нам, – я розумію, що у Насті ще вітер в голові, вона молодше мене, хоч і не набагато, але я вже жалію, що погодилася на цю зустріч, – До чого взагалі такі питання?

– Просто… Я закохалася, – випалила сестричка і у мене щелепа на стіл упала, – От мені і цікаво як воно, коли ви починаєте жити разом, одружуєтеся.

– Нічого собі, – я все ще не могла відійти від новини. Ні, Настя зустрічалася з хлопцями, але вона сама ніколи не говорила про серйозність стосунків, та й рано ще їй було, – І хто він?

– Я поки не хочу говорити, – вона опустила очі на стіл, – Хочу впевнитися, що між нами справді кохання.

– Це правильно. Щастя любить тишу, – тільки й відповіла я. А в душі чомусь смуток, замість радості за свою таку вітряну сестру.