Побачивши Ганну та Стаса, Євген Вікторович, привітно сказав.
— Добрий день.
Він підійшов до них, спершу уважно подивився на дівчину й запитав:
— Ганно, ви готові перемогти сьогодні?
Дівчина усміхнулася:
— Так, готова.
— Мені подобається ваш настрій, — з посмішкою відповів адвокат.
— Євген Вікторович, вибачте, я залишу вас, — сказала Ганна. — Мені потрібно одягнутися, адже ми вже скоро вирушаємо.
— Так, звісно, — кивнув юрист.
Він потиснув руку Полянському та продовжив розмову із Сергієм Андрійовичем.
Ганна скерувала інвалідний візок до кімнати, а молодий чоловік тихо пішов за нею.
Ганна заїхала всередину кімнати. Стас зайшов слідом, уважно подивився на дівчину й запитав:
— Кохана, тобі вдалося хоч трохи відволіктися від тривожних думок під час прогулянки в саду?
Вона подивилася на нього з ніжністю й відповіла:
— Так, любий… Дякую тобі за те, що ти в мене є. Я дуже кохаю тебе.
— Я тебе теж дуже кохаю, — відповів молодий чоловік, дивлячись на Ганну. Він ніжно поцілував дружину й тихо додав:
— Тобі допомогти вдягнутися?
— Дякую тобі, але я сама впораюся, — відповіла вона, дивлячись чоловікові в очі з такою любов’ю й вдячністю, що у Стаса від її слів серце забилося швидше. І в цей момент він укотре усвідомив, що кохає цю дівчину більше за все на світі.
#89 в Детектив/Трилер
#29 в Детектив
#966 в Любовні романи
#448 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 09.04.2026