Розділ 393

— Так, звісно, Ганочко, — м’яко відповів Сергій Андрійович. — Завтра ми разом полетимо додому, — додав він.
— Ура! Дякую вам! — радісно мовила Ганна, дивлячись чоловікові просто в очі.
—  Піду помию руки, — сказав Сергій Андрійович. — А ти, Стас, допоможи дружині лягти.
— Я маю для вас сюрприз, — загадково мовила дівчина.
— Я дуже заінтригований, — усміхнувся Філатов.
Коли він зайшов до спальні, Ганна скерувала джойстик інвалідного візка до ліжка. Вона обережно під’їхала ближче і, спираючись на руки, самостійно перебралася на ліжко.
Побачивши це, Філатов радісно вигукнув:
— Ганочко, я в захваті! Ти велика молодець!
Його очі світилися гордістю і щирою радістю за дівчину.
— Я досить довго був у лікарні й пропустив твої суттєві успіхи, — сказав Сергій Андрійович.
— Це все завдяки вам, — тихо відповіла Ганна, дивлячись чоловікові у вічі. — Коли ви були у важкому стані, я дала собі слово, що ви обов’язково одужаєте і, побачивши мої успіхи, дуже зрадієте.
Вона на мить замовкла, а потім щиро додала:
— Без вас та Стаса у мене нічого б не вийшло.
— Бачиш, я ж казав, що в тебе все вийде, дівчинко, — лагідно відповів Філатов.
— Дякую вам, — тихо мовила Ганна.
Стас ніжно поцілував дружину і сів поруч.
— Тепер, якщо дозволиш, я полегшу твій біль, — сказав Сергій Андрійович.
— Так, звісно, — відповіла Ганна.
Вона зняла сорочку і, обережно долаючи біль, перевернулася на живіт.

Лікар підійшов до дівчини та обережно почав масаж. Спершу — легкі погладжування, щоб розігріти м’язи. Його рухи були впевненими й водночас дуже делікатними, і вона відчувала кожен його рух. Іноді їй було боляче, але вона повністю довіряла Сергію Андрійовичу, тому мужньо терпіла.

Коли він дійшов до місця перелому, там було помітне запалення і набряк. Не торкаючись цієї ділянки, лікар обережно продовжив масаж поруч, працюючи з м’язами навколо.
— Моя хороша, як ти себе почуваєш? — спитав лікар.
— Дякую вам… Біль ніби розчиняється у вас під пальцями. Мені легше від усього, що ви робите, — тихо сказала дівчина.
— Зараз трохи потерпи, моя хороша. Біль скоро мине, — сказав Сергій Андрійович.
— Дякую вам, — тихо відповіла Ганна.
— У тебе є запалення, Ганочко. Я зроблю тобі холодний компрес, — пояснив Сергій Андрійович.
— Зараз буде трохи неприємно, — попередив чоловік. — Готова? — запитав Філатов.
— Так, лікарю, — тихо промовила вона.
Коли він приклав холодний компрес, вона тихо про шепотіла:
— Боляче…
— Знаю, Ганочко. Потерпи, це необхідно. Потім я зроблю тобі укол, — спокійно сказав Сергій Андрійович.
— Дякую, лікарю, — тихо сказала дівчина.
— Ось і все. Трохи полеж у такому положенні. Через десять хвилин можна буде лягти на спину. Я закінчив, — сказав лікар.
— Дякую вам, Сергію Андрійовичу, — сказала дівчина. — Я так боялася, що більше ніколи вас не побачу… Мені стає зле від самої думки, що ви могли померти…
У дівчини на щоках покотилися сльози.
— Ганочко, — м’яко відповів Філатов. — Тепер я в порядку, не хвилюйся. Я буду поруч і, як твій батько, прийду тобі на допомогу. Я не залишу тебе, обіцяю, — запевнив він.
— Дякую вам, — трохи заспокоївшись, відповіла дівчина.