Розділ 388

Чоловік відкрив очі й подивився на дівчину.
— Сергію Андрійовичу… — радісно мовила вона. — Дякую, що не залишили мене.
— Ганочко… — тихо сказав Філатов, важко дихаючи. Йому було складно говорити. — Моя хороша… тепер зі мною все буде добре.
За кілька хвилин Габріель і Стас уже були біля реанімації. Вони зайшли всередину.
— Wie fühlen Sie sich? — запитав Габріель, уважно дивлячись на Сергія Андрійовича.
(Як ви себе почуваєте?)
— Ziemlich gut für einen Menschen, der noch vor ein paar Stunden zwischen Leben und Tod war, — відповів Філатов німецькою.
(Досить непогано для людини, яка ще кілька годин тому була між життям і смертю.)
— Якщо ти не забув німецьку, значить усе добре, — пожартував Габріель, дивлячись на чоловіка.
— Так, ще пам’ятаю, — відповів Філатов із легкою усмішкою.
Сергій Андрійович подивився на дівчину та сказав:
— Я чув усе, що ти мені казала. Дякую тобі, моя хороша.
— Що ви, лікарю… мені нема за що дякувати, — прошепотіла дівчина, тримаючи його руку. Її голос тремтів, а сльози котилися по щоках.
— Ганочко… не плач, — м’яко промовив Сергій Андрійович, стискаючи її руку. — Я живий… справді живий.
Вона зітхнула, на її обличчі з’явилася слабка усмішка, і вона ковтнула сльози, намагаючись заспокоїтись.
Він уважно дивився на дівчину, потім сказав:
— Ганочко… я бачу, що тобі зараз зле, дуже болить хребет. Навіть не намагайся мене обманути — ти знаєш, що це неможливо. Хоч я зараз на місці пацієнта, я все одно лікар.