Розділ 386

Ні, все добре, — відповіла дівчина.
Чоловік турботливо допоміг дружині зробити ковток кави.
— Дякую тобі, — тихо сказала Ганна, дивлячись чоловікові в очі.
— Можемо їхати? — запитала вона.
— Так, звісно, — відповів Полянський.
Він допоміг їй одягнутися та сісти в крісло.
Стас нахилився й м’яко запитав:
— Тобі зручно?
— Так, дякую тобі, — відповіла Ганна, дивлячись на чоловіка.
Дівчина скерувала інвалідний візок до виходу з квартири. За кілька хвилин вони вже були на дворі.
Стас допоміг Ганні сісти в машину Сергія Андрійовича на переднє сидіння. Сам сів за кермо, і вони рушили до лікарні.

Коли вони приїхали, на них уже чекав лікар. Ганна скерувала інвалідний візок до входу в клініку.
Габріель помітив чоловіка та дівчину і привітно усміхнувся:
— Guten Tag, фрау Гано. Гер Полянський, — привітався лікар.
— Доброго дня, пане Райзон, — сказала Ганна українською.
Стас потиснув руку і німецькою додав:
— Guten Tag.
— Як сьогодні Сергій Андрійович? — запитала Ганна, дивлячись на Габріеля.
— Noch unverändert, — відповів він німецькою, а потім повторив українською: — Поки що без змін.
— Можна до нього? — запитала дівчина.
— Добре, — відповів Габріель і провів Ганну до реанімації. Стас йшов поруч.
Вона скерувала візок до дверей інтенсивної терапії, до ліжка, де лежав Філатов.
Побачивши Сергія Андрійовича, її охопила тривога — бо вона боялася втратити його. Обличчя літнього чоловіка було блідим, він тихо дихав.
Там панувала тиша, лише звук серцевого монітора тихо пищав.
— Wir lassen Sie einen Moment allein, — сказав Габріель німецькою, а потім повторив українською: — Ми зі Станіславом залишимо вас на одинці.
Чоловіки вийшли, залишивши Ганну наодинці з Сергієм Андрійовичем.