Розділ 385

— Ганочко, — м’яко відповів Стас, — чоловік я не ревную.
— Дякую тобі, — тихо промовила Ганна.
Вона затримала погляд на ньому, ніби хотіла поділитися найважливішим:
— Сергій Андрійович врятував мене і фізично, і морально, — сказала вона. — Коли лишилася зовсім одна, у мене була депресія, навіть жити не хотіла.
Вона глибоко вдихнула, продовжуючи:
— Але після появи Сергія Андрійовича все змінилося. Його підтримка, турбота давали мені сили. Він допоміг мені подивитися на все по-іншому.

— Лікар допоміг мені зрозуміти, що мої можливості не обмежені, — тихо промовила Ганна. — І хоча досі бувають сумніви, іноді я відчуваю себе слабкою…
Вона на мить замовкла, збираючи сили, а потім ніжно додала:
— Але з підтримкою Сергія Андрійовича я почала життя з чистого аркуша. Радію кожному дню… і найголовніше — у мене є ти, — сказала Ганна, дивлячись Стасу в очі.
Стас міцно взяв її руку, і в його очах з’явилася м’яка усмішка.
— Я  дуже кохаю тебе, — тихо відповів він.

— А я тебе щиро відповіла, — сказала Ганна.
Настав ранок. Вона почувалася розбитою, дуже вимученою. Стас це помітив, ніжно подивився на неї і запитав: — Як ти?
— Не дуже… Голова болить, слабкість, біль у хребті не проходить, — зізналася вона.
Чоловік узяв пігулки від головного болю і простягнув їй: — Випий, вони знімуть біль.
— Дякую тобі, — відповіла Ганна, дивлячись йому в очі, і проковтнула ліки.
— Зараз покращає, — м’яко сказав Поляньський.
— Давай поїдемо до лікарні, — попросила дівчина.
— Добре, як скажеш, — відповів Стас, — але спочатку я поміряю тобі тиск. Якщо він низький, вип’ємо кави та поїдемо.
— Гаразд, дякую тобі, — відповіла Ганна, дивлячись чоловікові в очі.
Він виміряв тиск. — Дуже низький, — сказав чоловік, дивлячись на табло апарату.
— Зараз заварю тобі каву, — сказав молодий чоловік.
— Дякую тобі, — сказала Ганна.
— Декілька хвилин, кохана, — додав він і пішов на кухню. Засипав заварний напій у кавомашину. Апарат швидко заварив американо для Ганни та еспресо для нього.
Стас поставив дві чашки на столик і поніс їх у кімнату. Він підійшов до ліжка, де лежала дівчина, і жартома сказав: — Ваша кава, пані Поляньська.
— Дякую, — з легкою посмішкою відповіла Ганна. Вона взяла чашку, але рука затрималася. — Вибач, — сказала вона. — Кохана, ти не обпеклася?