Розділ 381

Монітор продовжував сигналити, але чоловік лежав без свідомості та тихо дихав.
— Будь ласка, лікарю, не вмирайте… — прошепотіла вона, серце стискалося від страху.
До реанімації зайшов Райзон. Він спочатку промовив німецькою: — „Ganna, es ist Zeit.“ Потім повторив українською: — Гано, вам уже час…
— Відпочиньте, — додав він. — Їдьте додому, а завтра ще приїдете.
— Так, звісно, — відповіла Ганна. Дивлячись на Габріеля, вона ще раз стисла руку Сергія Андрійовича і тихо додала: — Я обов'язково завтра приїду. Тримайтесь, будь ласка… — її голос тремтів.
Вона опанувала себе і скерувала інвалідний візок до виходу з реанімації.
Стас стояв і чекав її на виході.
— Кохана, ти як? — запитав він.
— Якщо скажу, що добре — збрешу тобі, — тихо відповіла вона.
Поляньський обережно обійняв дружину:
— Сергій Андрійович обов'язково одужає, я вірю.
— Дякую тобі за підтримку… Будь ласка, поїхали додому. Я дуже хочу додому, хочу лягти… Мені знову зле, — зізналася вона.
Він упіймав таксі, і вони швидко приїхали до квартири. Стас узяв Ганну на руки та заніс у середину, допоміг лягти на ліжко.
— Дякую тобі, — сказала вона, дивлячись чоловікові в очі.
Він усміхнувся і поцілував дружину.
Раптом, відчувши різкий біль, вона крикнула.
— Потерпи, рідна, — сказав Стас. Він швидко підготував катетер, щоб ввести дружині знеболювальні, і вже збирався зробити ін’єкцію, як вона прошепотіла:
— Не треба… Я не хочу. Мені не допоможуть ліки…
— Кохана, тобі ж допомагала ця процедура, — сказав Стас.
— Так… але сьогодні не допомогло, — тихо відповіла вона.
Біль дівчини не минав. Вона весь час терпіла, намагаючись не показувати, як їй важко, але раптом він став ще сильнішим.