Розділ 380

Вони мовчки йшли коридорами лікарні.
Професор Райзон і Полянський зупинилися біля дверей реанімації.
Коли вони зайшли всередину, Ганна повільно скерувала інвалідний візок до ліжка, де лежав Філатов.
У повітрі стояв різкий запах антисептиків.
Монітори тихо пищали.
Глянувши на нього, вона відчула, як їй стає зле.
Бачити Сергія Андрійовича в такому стані було нестерпно боляче.
— Стасе… Пане Райзон… будь ласка, залиште мене з ним на самоті…

— Звісно, — відповіли чоловіки й тихо вийшли.
Дівчина дивилася на нього. Його обличчя було блідим, голова перебинтована. Монотонний звук апарата розрізав тишу палати.
— Сергію Андрійовичу… — тихо мовила вона, торкнувшись його руки. — Я завдячую вам своїм життям. Весь цей час ви не лише лікували мене, а й підтримували. Ви врятували мене, коли мене поранили. Пам’ятаю ваші слова: «Ганочко, будь ласка, відкрий очі…»
Вона зробила паузу й відчула, як сльози тихо покотилися по щоках.
— Боюся втратити тебе… — про шепотіла вона. — Для мене це означало б втратити доньку вдруге.
— Такі були ваші слова… — ледве стримуючи сльози, промовила Ганна.
— Завдяки вам я зустріла коханого чоловіка, з яким дуже щаслива, — продовжила говорити дівчина.
— Сьогодні, коли мені стало погано і знову дуже боліла спина, я так хотіла, щоб ви зробили мені той масаж, який насправді мені допомагає.
— Якщо чесно, біль не минув і досі, — зізналася Ганна. — Ліки мені не допомагають.
Вона глибоко вдихнула і, дивлячись на нього, промовила: — Сергію Андрійовичу, ви мені дуже потрібні.
— Для мене важливо, щоб ви були поруч. З вами все було добре, — наголосила вона.
— Прошу… не залишайте мене, — благала вона.
Вона не відпускала його руки, боячись навіть уявити життя без нього.