Розділ 375

Доки Стас із Ганою були у подорожі, Філатов вирішив пожити в квартирі, яку він подарував їм.
Тим часом Сергій Андрійович проводив консультацію під час операції з видалення пухлини мозку у своїй клініці в Києві.

Операційна була наповнена напругою: хірург і асистенти працювали синхронно, рухи точні та обережні. На моніторі відображалося зображення мозку пацієнта у високій роздільній здатності. Лікарі виділяли пухлину, акуратно відокремлюючи її від здорових тканин, контролюючи кровотечу та зберігаючи життєво важливі ділянки мозку. Кожен рух був продуманим: ніж, мікроскоп, коагулятор — усе працювало у єдиному ритмі.

Сергій Андрійович уважно стежив за кожним рухом через відеозв’язок, коментував і коригував хід операції, коли ситуація вимагала його досвіду, відчуваючи, що відповідальність за життя пацієнта лягла на його плечі

— Ігор Ігорович, обережно, не тисніть на цю ділянку, — сказав Філатов, його голос був спокійним, але наповненим авторитетом. Його точні вказівки одразу вселяли впевненість хірургам, ніби сам Філатов стояв поруч у операційній.
Коли операція закінчилася, Сергій Андрійович полегшено зітхнув.
— Колеги, неперевершена робота! — сказав він.
— Це вам дякуємо, — мовили лікарі. — Без вас ми б не впоралися.
— Ще раз дякую, — відповів професор. — Операція — це завжди командна робота.
— До зв’язку, професоре, — сказали колеги.
Сергій Андрійович вимкнув відеозв’язок і на мить заплющив очі, дозволяючи собі коротке полегшення після напружених годин відповідальності.

Чоловік підвівся й вирішив проїхатися вулицями міста. Він вийшов із квартири, спустився у двір, сів у машину, яку нещодавно орендував, завів двигун і неспішно рушив, занурившись у свої думки.
Сергій Андрійович навіть не здогадувався, що за ним уже стежать.

Неподалік стояв інший автомобіль. Усередині сидів найманий бивця, якого найняв адвокат Юрчишина. Він діяв холодно й без емоцій — для нього це була лише робота.

Найманий бивця швидко дістався Дюссельдорфа. Він ви стежив Сергія Андрійовича, дочекався, поки той виїде з двору, і рушив слідом, тримаючи безпечну дистанцію.

Його план був холодним і продуманим. Він планував створити аварійну ситуацію на дорозі — різко підрізати, змусити втратити контроль, спровокувати зіткнення. Усе мало виглядати як трагічна випадковість.

У дзеркалі заднього виду на мить з’явилися фари. Сергій Андрійович машинально перевів погляд… і знову повернувся до своїх думок.
Після цього він одягнув блютуз-гарнітуру та набрав номер генерального прокурора. Чоловік відповів відразу.
— Сергій Андрійович, вітаю, — привітався він.
— Михайло Романович, доброго вечора. Як справа Ганни? — поцікавився Сергій.

— Все добре, — відповів державний радник. — Юрчишин у СІЗО, справа у суді. Коли буде відома дата слухання, я тобі повідомлю.
— Дякую тобі, Михайло, — сказав Філатов.
Він натиснув кнопку «відключити» та тихо промовив:
— До зв’язку.