Розділ 373

Ганна лежала на ліжку, напівсидячи. Стас сидів поруч. Вони розмовляли й ніжно дивилися одне на одного.
— Кохана, може, я допоможу тобі пересісти у крісло? Вийдемо на балкон, подихаємо свіжим повітрям, — запропонував чоловік.
У номері готелю був великий балкон із видом на Париж.
— Із задоволенням, любий, — з любов’ю відповіла дівчина.
— Чудово, — зрадів чоловік. Він допоміг їй одягнутися, пересадив у крісло, вкрив її ноги пледом, присів, напівсидячи подивився на дівчину та запитав:
— Усе гаразд? Тобі зручно?
Вона затримала погляд на чоловікові й відповіла:
— Так, дякую тобі.
Потім скерувала джойстик інвалідного візка до балкону, двері якого були заввишки в повний зріст. Стас відкрив двері та увійшов усередину разом із дівчиною, яка заїхала на балкон. Уже вечоріло.
З балкону відкривався неймовірний вид на місто, у середині якого велично піднімалася Ейфелева вежа. Машини рухалися вулицями, а люди неспішно йшли куди хто.
— Дуже красиво! — із захопленням мовила Ганна, милуючись прекрасним краєвидом.
— Так затишно… Дійсно, кохана, — погодився Стас. — Красиво.
Стас дивився на дружину й не міг відвести погляду — він кохав її всім серцем.
Ганна подивилася на чоловіка й усміхнулася:
— Чому ти так на мене дивишся? — запитала вона.
— Не можу повірити своєму щастю, що тепер ти моя дружина, — сказав чоловік, серйозно подивившись на дівчину.
Почувши ці слова, вона заплакала.
— Що сталося? — перелякано запитав Стас, схвильовано дивлячись дружині в очі.
— Мені навіть забракло слів, — відповіла Ганна.
— Я не можу повірити, що в мене найкращий чоловік у світі, Стас, — продовжила вона, ніжно обіймаючи чоловіка. — Дякую тобі… Я дуже кохаю тебе.