Розділ 360

— Сонечко, я дуже кохаю, — прошепотів Стас, подивившись на дівчину. — Ти для мене найдорожча у світі. Я не можу дихати без тебе. Тепер твій біль — мій біль, — наголосив чоловік. — Ти ніколи мені не надоїш. Я з радістю допомагаю тобі.
Почувши ці слова, Ганна, тримаючи погляд на чоловікові, відповіла:
— Дякую тобі. Пробач мені, будь ласка. Ти не подумай, що я сумніваюся в тобі — справа в мені.
— У мене завжди було реальне уявлення про шлюб, навіть до того, що зі мною сталося, — зізналася вона. — А після того, як більше не можу ходити, я думала, що ніколи не вийду заміж.
— Але тепер ти мій чоловік, а я — твоя дружина, — вона зробила паузу й, зібравшись із думками, продовжила: — Стасе, шлюб потребує багато зусиль. Не тільки від тебе, а й від мене.
Вона ковтнула повітря.
— А що можу я? Лише сидіти в цьому кріслі…

Вона знову зробила паузу й опустила погляд.
— Люба, — звернувся Стас до Ганни. — Будь ласка, подивися на мене, — тихо попросив він.
Вона підняла очі й подивилася чоловікові просто у вічі.
— Ти кохаєш мене? — м’яко запитав він.
— Дуже, — відповіла вона.
— Більше мені від тебе нічого не потрібно, — наголосив Полянський. — Крім того, тобі поступово стає краще завдяки реабілітації з Сергієм Андрійовичем. Згодом ти неодмінно зможеш робити багато чого.
Вона не відводила від нього погляду й, ледь стримуючи емоції, прошепотіла:
— Дякую тобі. Ти даруєш мені віру й надію.
Вона взяла його руку та легко стисла.
Він ніжно поцілував її в щоку.
— Ну добре, давай будемо спати, — сказав Стас.
— На добраніч, любий, — відповіла Ганна.
— Навзаєм, кохана, відпочивай, — промовив молодий чоловік.
Вони зручно влаштувалися й заснули.