Розділ 346

Чоловік обережно обійняв дівчину. Вони насолоджувалися прекрасним польотом над Парижем. Ганна відчувала спокій у його обіймах — тут вона була в безпеці.

Стас теж радів: поруч була кохана дружина, з якою він хотів прожити все своє життя, щодня піклуватися про неї, оберігати її, мов найдорожчий діамант.
— Знаєш, Стас… — порушила мовчання Ганна, дивлячись на чоловіка.
Він уважно подивився на неї.
— Лише зараз я по-справжньому зрозуміла це прислів’я: не було б щастя, та нещастя допомогло.

— Якби зі мною не сталося нещастя, я не отримала б щастя, — наголосила Ганна. — Тобто тебе.
Вона тримала погляд на чоловікові.
Стас, почувши ці слова, відповів:
— Я дуже тебе кохаю, сонечко.
— І я тебе, — відповіла вона.
Він ніжно поцілував дружину.
— Ти не втомилася? — турботливо запитав чоловік.

— Ні, — заперечила дружина. — Я почуваюся чудово, справді. Навіть не хочу, щоб цей день закінчився, — додала вона.
— Не хвилюйся, любов моя, — усміхнувся Стас. — Сьогодні тебе чекає ще багато подарунків.
— Дякую тобі, — м’яко сказала дівчина.

Чоловік укрив її теплим пледом.
— Дякую тобі, — мовила Ганна з ніжністю.
Раптом він дістав термос із гарячим чаєм і запитав:
— Хочеш, кохана?
— Звідки ти взяв? — здивовано перепитала дружина.
— Я завжди пам’ятаю про дрібниці, — гордо відповів Поляньскій.
Вона зробила ковток гарячого чаю з лимоном, який м’яко розлився теплом по тілу.
— Так добре, — сказала вона, задоволено усміхаючись.
— Дякую, за цей прекрасний день, — щиро мовила Ганна, дивлячись на Стаса.