Розділ 342

— Їдьмо? — запитав Стас, не відводячи погляду від дружини.
— Так, — відповіла Ганна, дивлячись чоловікові у вічі. — Тільки, якщо ти не проти, я подзвоню Полю, щоб він нас забрав.
— Було б непогано, — погодився Стас.
Ганна набрала номер. Поль відповів майже одразу.
— Bonjour, madame Anna, je suis à votre service, — пролунав його ввічливий голос у слухавці.
(Доброго ранку, пані Ганно, я до ваших послуг.)
— Bonjour, monsieur Paul. Est-ce que vous pourriez venir nous chercher, mon mari et moi ? — запитала вона.
(Доброго ранку, мсьє Поль. Чи могли б ви приїхати та забрати нас із чоловіком?)
— Bien sûr, madame. Je serai chez vous dans trente minutes, — відповів Поль.
(Звісно, пані. Я буду у вас за тридцять хвилин.)
Вони чекали приїзду водія. За пів години в коридорі пролунав тихий стукіт у двері номера. Стас відчинив і м’яко усміхнувся.
Ганна, дивлячись на Поля, сказала французькою:
— Monsieur Paul, merci d’être venu si rapidement.
(Мсьє Поль, дякую вам, що так швидко приїхали.)
— Je suis ravi de pouvoir vous être utile, — м’яко відповів чоловік.
(Я радий бути вам корисним.)

Вони рушили коридорами багатоповерхового готелю. Навколо панувала ранкова тиша, глибока й майже нереальна. Ганна впевнено керувала автоматичним інвалідним візком, а Стас ішов поруч.
Коли вони вийшли на вулицю, Поль одразу відчинив двері чорного мінівена Mercedes і натиснув кнопку. З автомобіля плавно виїхав зручний пандус. Ганна легко й упевнено заїхала всередину.
Стас сів на переднє сидіння подивився на  водія, запитав англійською:
— Mr. Paul, do you speak English?
(Містере Полю, ви розмовляєте англійською?)
— A little, — з легкою усмішкою відповів водій.
(Трохи.)