Розділ 330

— Інакше й бути не може, доню, — м’яко сказав Сергій Андрійович.
Почувши слова лікаря, Ганні забракло слів. Її голова була повернута набік, і в тиші  чутно лише тихе схлипування.
— Ганочко, — м’яким тоном запитав він, — чому ти плачеш? Тобі боляче?
— Ні, усе добре, — тихо заперечила дівчина. — Ваші слова дуже зворушили мене. Дякую вам.
— Не плач, доню, не треба, — наголосив чоловік. — Я хочу, щоб ти була щаслива й раділа життю. Ще трохи — я закінчу, і біль зовсім мине.
Він продовжив масажні маніпуляції, обережно й уважно, прислухаючись до кожної реакції дівчини.
— Лікарю, — звернулася Ганна, — дякую вам. Ви подарували мені нове життя. Я дуже щаслива.

— Зараз біль минає? — запитав лікар.
— Так, — сказала вона. — Я відчуваю полегшення, ніби мій біль розстаяв під вашими пальцями. Дякую вам.
— Це добре, моя хороша, — задоволено відповів Сергій Андрійович. — Я закінчив.
— Обережно перевртаемось? — сказав він, допомагаючи їй.
Вона подивилася на лікаря і тихо промовила:
— Дякую вам.
— Ганочко, я перевірю пульс.
— Звісно, — погодилася вона.
Він узяв її руку та поклав два пальці на зап’ястя.
— Зовсім інша справа, — сказав Філатов. — Твій пульс тепер спокійний.
— Це тому що завдяки вам зараз не болить, — відповіла дівчина, дивлячись на Філатова.
Стас стояв біля вікна, нічого не говорячи. Він спостерігав за діалогом Сергія Андрійовича та Гани. Йому стало соромно за те, що раніше ревнував її до лікаря.
— Це прекрасно, моя хороша, — сказав Сергій Андрійович. — Піду, залишу тебе наодинці з твоїм чоловіком. Переночую в цьому ж готелі, — додав він.
— Лікарю, будь ласка, побудьте зі мною трохи, — попросила Гана, дивлячись на лікаря.