Тримайся, кохана, — м’яко потішав дружину, ніжно гладячи її по голові та міцно тримаючи її руку.
— Дякую тобі, — промовила Ганна, дивлячись чоловікові в очі. Їй було так боляче, що вона ледве стримувала сльози, а свідомість була затумененна.
— Спробуй глибоко вдихнути та повільно видихай, — порадив Стас, знаючи як лікар, що це допоможе їй хоч трохи.
Вона слухняно зробила глибокий вдих та повільний видих, відчуваючи, як стає трохи краще, але біль залишався сильним.
— Дякую тобі… мені трохи краще, — тихо промовила Ганна.
Вона на мить замовкла, не відводячи від нього погляду.
— Пробач мені, — тихо сказала дівчина, дивлячись Стасу у вічі.
— Про що ти? — здивувався чоловік.
— Я дуже слабка… — визнала вона. — Якби у тебе була здорова дружина, зовсім не було б клопоту.
— Я, на жаль, інвалід, — додала Ганна, тримаючи погляд на чоловікові.
Стас нахилився ближче.
— Послухай, — відповів він тихо, але впевнено. — Не кажи так. Мені ніхто, крім тебе, не потрібен.
Він міцніше стиснув її руку.
— Ти в мільйон разів краща за будь-яку здорову дівчину.
Від цих слів у дівчини покотилися сльози.
— Справді? — тихо запитала вона, дивлячись на Стаса крізь сльози.
— Звісно. Ти мені віриш? — м’яко запитав він.
— Так… я довіряю тобі, — впевнено відповіла Ганна, стискаючи його руку.
#439 в Детектив/Трилер
#207 в Детектив
#4272 в Любовні романи
#1916 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 23.01.2026